Фах, з яким пов’язані забобони та легенди

Розвиток техніки, поява штучного інтелекту, автоматизоване виробництво та багато інших процесів призвели до того, що зникла ціла низка професій. Не оминула ця доля й мірошників, пише leopolis.one.

Перші млини Львова

Здавна люди навчились використовувати для своїх потреб енергію вітру, сонця та води. Українські краєзнавці стверджують, що млини на території Галичини з’явились у XIV ст. Так у міській книзі Львова за 1382–1387 рр. можна знайти імена трьох мельників. Хоча, якщо проаналізувати багато польських інтернет-ресурсів, то в цих джерелах зазначається, що перші млини з’явились на польських землях у XII ст. 

Якщо говорити про водяні млини, то будуючи такі споруди люди обирали зручне місце на річці чи потоці, де можна було подавати воду на вертикальне колесо. Останнє приводило у рух цілий набір механізмів для помолу зерна. Воду на колеса пускали дерев’яним коритом або дерев’яною трубою. Колесо було насаджене на дерев’яний вал, скріплений залізними обручами і встановлений на залізних лапах. На другому боці валу було прикріплене пальчасте колесо з кількома так званими пальцями. Це була трансмісія яка рухала цівки веретена або валу, що становив вісь каменів млина.

Колесо водяного млина 

Усі частини виготовляли з міцних порід дерева – дуба чи граба. На веретені, яке рухало пальчасте колесо, закріплювалися камені. Відстань між ними можна було регулювати. Камені повинні були бути твердими і пористими. До механізму, зв’язаного з пальчастим колесом, був прикріплений рухомий рукав, за допомогою якого відбувався процес сіяння муки. При млині знаходились також комори для зерна.

Будівництво нових млинів

За підрахунками Я. Кіся, у XVII ст. на передмістях Львова та міських селах було 30–32 млини. В той же час польські дослідники стверджують, що у XVI ст. на землях Речі Посполитої функціонувало аж 3000 різноманітних млинів. Більшість львівських млинів належали міській владі, й остання здавала їх в оренду, одержуючи чималі прибутки. Так, станом на 1635 р. міські урядники отримали від оренди млинів 1200 злотих. Один з млинів функціонував у Краківському передмісті. У документах згадується й млин у Галицькому передмісті. Станом на 1629 р. цей млин орендували, сплачуючи владі щорічно 120 злотих. У другій половині XVI ст. у Галицькому передмісті був споруджений ще один млин. Нарешті наприкінці XVI ст. ще один млин у вказаному районі побудував мельник Охремович. У 1631 р. цей млин орендував Криштоф Ропель. Останній мав ще кілька млинів.

Два млини у 1551 р. на потоці Сорока (Кульпарківські поля), збудував львівський патрицій  Штенцель Шольц. Два млини було також споруджено над Пелчинським ставом. Я.Кісь пише, що сім млинів можна було побачити у с.Брюховиця. Два млини знаходились на Замарстинові, а ще три – у с.Клепарів.

“Замкнута професія” та пов’язані з нею забобони

Працівники млинів, яких ще називали мірошниками, були важливою складовою виробництва харчів у місті, населення якого постійно зростало. Також орендарі млинів, як зазначалось, приносили місту чималі прибутки. Так у 1630-х рр. річна плата за млин зросла до 100 злотих.  Відомо, що орендар Млина, який знаходився у Брюховичах – Іванко Сойкович, щорічно сплачував владі 120 злотих.  

Професія мірошника, як правило, ставала спадковою – працівники млинів передавали свою справу синам, онукам й т.п. Мірошники не лише слідкували за процесом виробництва борошна. Вони повинні були лагодити стави, поправляти греблі, чинити сам млин й виконувати цілу низку інших робіт. У народі побутували забобони про те, що мірошники ошукували людей (змішуючи борошно із піском), мали зв’язок із нечистою силою.

На млинах майже не використовували найману працю, оскільки працювали цілі родини мірошників. Мірошники укладали з власниками млинів офіційні договори, за якими не лише повинні були сплачувати орендну плату, а й займатись ремонтуванням та обслуговуванням об’єктів. Згідно з договором оренди, мірошник міг безкоштовно молоти зерно з присадибної ділянки власника млину. За договором мельник міг розводити навіть свиней. Майже немає відомостей щодо зарплат мірошників. Я.Кість зазначає, що у XVIII ст. млинарство у Львові занепадає, оскільки можна спостерігати зменшення чисельності млинів до 12 одиниць. 

Новий подих

Зменшення кількості млинів у Львові та зростання населення призвели до проблем, пов’язаних з продуктами харчування. Станом на 1835 р. представники влади вказували на те, що 41 млин, який функціонував  на Львівщині, не міг виробити 200 тис. центнерів борошна на рік, що було необхідно для забезпечення потреб місцевих мешканців. Влада почала закликати львів’ян відкривати нові заклади. Так у 1839 р. підприємець Вільгельм Гомоляч отримав дозвіл на будівництво нового, парового млину. Будівництво тривало понад два роки й коштувало 120 тис. злотих. На вказаному млині протягом 300 робочих днів можна було змолоти 144 тис. корців пшениці або ж 108 корців жита. Млин обслуговувало 18 робітників.

За підрахунками польських дослідників, наприкінці ХІХ ст. у різних повітах Галичини функціонували від кількох десятків до 150 млинів. Станом на 1886 р. у Львові діяло 83 об’єкти, у Бродівському повіті –70, у Косівському повіті – 116, у Золочівському – 94. Найбільше млинів діяло на Стрийщині – 135. З появою нових млинів, для мірошників з’явились як позитивні так й негативні моменти. Серед позитивних можна відзначити збільшення виробництва борошна. Щодо негативних – мірошникам довелось опановувати механізацію, вчитись лагодити механізми.

Незворотні процеси

Мірошники забезпечували заробітком не лише власні родини, а й давали роботу представникам інших професій, які були пов’язанні з млинами та борошном – пекарям, слюсарям, столярам, іншим. Кілька слів слід сказати й про річний заробіток мельників. Так директор млину, побудованого Гомолячем, отримував 2000 злотих, машиніст – 600 злотих, власне мірошники – 500. Найменше отримували звичайні чорноробочі – 250 злотих.

Будівля парового млину у Львові

Польські дослідники стверджують, що у 1861 р. у Львові був побудований один з найбільших в Австрійській імперії млин, який щорічно переробляв 36 тис. тонн зерна. Загалом у Львові до 1939  р. функціонували чотири великих млини, на яких працювало понад 300 робітників. Станом на 1890 р. робітник невеличкого водяного млину отримував 3-4 злотих щомісяця, їжу та житло.

Млин на р. Дністер, 1939 р.

Аналізуючи статистику Австро-Угорщини, на млинах Галичини працювало понад 6,5 тис. осіб (14% – на парових млинах й 53% на водяних млинах). В регіоні функціонували поодинокі вітряні млини, на яких працював один відсоток робітників зайнятих в усій галузі.

Тривалий час мірошники не могли об’єднатись в профспілку, через розбіжності у поглядах, небажання власників дрібних млинів вступати в об’єднання. Лише на початку ХХ ст. було створено Галицький союз млинарів. Першим головою союзу став Альфред Френкель. Організація мала свій статут, керівну раду, де вирішальний голос належав власникам парових млинів.

З розвитком фабричного та заводського виробництва стало зрозумілим, що млини, навіть оснащені паровими машинами, не витримають конкуренції з закладами, де борошно могли виробляти у великих кількостях. Після Другої світової війни на зміну млинам прийшли різноманітні підприємства. Посада мірошника лишилась в історії.  

Цей вітряк можна побачити у Шевченківському Гаю

More from author

Правильний вибір кутового дивана

Сучасні кутові дивани – це приклад м'яких меблів, і до їх вибору слід підходити відповідально та уважно. Пояснюється це тим, що більшість свого вільного...

Як обрати вантажне таксі для переїзду у Львові: практичні поради

Багато з тих, хто вже стикався з переїздами, може з упевненістю підтвердити народну мудрість, в якій йдеться про те, що переїзд — як дві...

Нагальна потреба чи бізнес – про вуличні заробітки у Львові

У сучасному світі у людей завжди виникає потреба в заробітку. Для студентів без досвіду роботи, вищої освіти та з потребою працювати неповний робочий день...
.,.,.,.,.