Професія вчителя така ж давня, як і саме людство. Хоч на перших етапах розвитку цивілізації вчителювання як такого не було, однак головне у цій роботі – навчати, було однозначно. Адже батьки вчили дітей, дорослі переймали одне від одного різні повсякденні необхідні уміння тощо. Згодом таке мистецтво “навчати” виокремилось в надзвичайно потрібну і важливу професію вчителя, яка дійшла і до наших днів. Далі про це розкаже “leopolis.one“.
Професія вчителя – давня і надзвичайно потрібна
Ще з сивої давнини професія учителя мала надзвичайну цінність у суспільстві. Повага до вчителів, людей, які володіють певними знаннями про життя, в тій чи іншій мірі, проповідується в усіх народах. Зокрема, український письменник-філософ Григорій Сковорода наголошував на тому, що благо батьків народити і навчити дитину. Мама з татом у буквальному розумінні ставлять дитину на ноги, закладають найпершу “життєву базу”. Таке домашнє вчення “правил життя” триває до шести – семи років (сьогодні до виховання деяких дітей віком 3 – 6 років частково приєднуються вихователі у садочку, але це при бажанні чи можливості кожної окремої сім’ї), а після цього до виховання усіх дітей підключаються вчителі. У шість – сім років важливу, нелегку і надзвичайно важливу справу виховання дітей продовжує шкільний учитель. Він працює у напрямі духовного, інтелектуального розвитку та становлення особистості. Без праці вчителів зупинився б розвиток суспільства.
Сухомлинський про учителя
Визначний український письменник та педагог з великої букви Василь Сухомлинський, звертаючись до молодшого покоління вчителів, писав:
“У наших руках найбільша з усіх цінностей світу — Людина. Ми творимо Людину, як скульптор творив свою статую з безформного шматка мармуру: десь у глибині цієї мертвої брили лежать прекрасні риси, які потрібно добути, очистити від усього зайвого.”
Це чудові слова… Але чи кожен учитель зуміє добути та очистити оті прекрасні риси, які лежать так далеко, десь у куточку душі кожного окремого, часто такого особливого, учня? Яким же має бути цей справжній скульптор-учитель?
Який він – справжній учитель?
Якщо молода людина хоче стати вчителем, то, вважаю, в неї має бути саме цей дух — дух учителювання, тобто, бажання віддано вчити і любити дітей, бажання постійно спілкуватися з цими маленькими людьми, які хочуть кожного дня пізнавати щось нове. Учитель має бути перш за все людиною, яка понад усе любить дітей, адже любов – це те почуття, на якому можна побудувати справжні стосунки між вчителем та його вихованцями.
Роль вчителя не повинна зводитися до того, що це людина, яка має подати новий матеріал, а насамперед до того, що вчитель – це організатор і керівник пізнавальної діяльності учнів, це вихователь і добрий порадник, людина, з якою можна поговорити в позаурочний час. Це такий майстер, який уміло навчить не лише дисципліни, але й робитиме з кожного учня гідну людину, привчатиме любити рідну мову і землю.
Таким чином, можна виокремити такі головні риси, якими має володіти справжній педагог, який на всі 100% достойний носити величне звання “Учитель”:
- любов до дітей (мабуть, це головна вимога, без якої неможливе повноцінне вчителювання);
- вміння поважати людську гідність кожного учня;
- сприймати кожного, кого навчаєш, як окрему особистість;
- здатність і вміння надавати кваліфіковану педагогічну допомогу в особистісному розвитку учнів;
- вміння “створити” у кожного учня громадянську відповідальність та почуття національної гідності;
- справжня інтелігентність – високий рівень розвитку інтелекту, працьовитість освіченість у своїй галузі викладання, ерудиція;
- висока культура поведінки;
- категорії етики: справедливість, чесність, совісність, гідність;
- витримка, стриманість, терпеливість;
- всебічний розвиток, вміння досконало поєднувати знання з інших предметів;
- оптимізм, життєрадісність, внутрішня зібраність;
- чуйність, гуманне ставлення до людей;
- творчий склад мислення;
- тактовність, стриманість, чемність, привітність та ін.
Тільки володіючи вищезазначеними рисами у комплексі, вчитель матиме право називатись справжнім, найкращим, таким педагогом, діяльність якого дасть найвищий результат – самодостатню всебічно розвинену розумну людину, гідного представника своєї нації, повноцінного члена суспільства. Але, варто зауважити, у педагогічній діяльності мало бути бездоганним фахівцем, але ще й потрібно бути хорошою, з кращими якостями, людиною у повсякденному житті. Тільки у поєднанні усі ці риси – і педагогічні, і загальнолюдські, зможуть сформувати незламний авторитет, без якого вчительська діяльність буде малоефективною. Тільки поєднуючи усі ці риси в одне ціле, вміло оперуючи ними та використовуючи щоденно, учитель матиме право називатись великим педагогом, а такому вчителеві буде доступна надзвичайна можливість – “виліпити”, як скульптор, велику людину.
Риси поганого вчителя
На фоні усього того, що було сказано про хорошого вчителя, можна виокремити ті риси, за допомогою яких можна буде розпізнати не дуже доброго педагога, який не навчить або мало що навчить дітей. Батькам і дітям також варто про це знати, аби не марнувати свій час на некомпетентного фахівця. Це насамперед ті якості вчителя, які говорять про професійну непридатність цього “фахівця”, а також про те, що він може “скалічити” дитину, навчити її неправильним життєвим цінностям, які у майбутньому можуть спричинити чималі негативні наслідки.
Отож, якщо говорити про якості, які характеризують “поганого” учителя, то це будуть такі:
- нелюбов до дітей;
- байдужість до долі людей взагалі;
- відсутність будь-яких категорій етики;
- слабкі знання свого предмету;
- низький рівень всебічного розвитку;
- відсутність громадянської позиції;
- незнання своєї історії, мови, землі;
- “присутність” негативних людських рис (заздрість, скупість, злоба та ін.);
- замкнутість;
- невиразна мова та ін.
На превелике щастя, таких “поганих” педагогів є дуже і дуже мало, і хотілось би, щоб таких фахівців взагалі не було, але допоки в українській системі освіти не відбудуться великі позитивні зміни, таке явище нас чекатиме й надалі. Український вчитель, як ніхто інший, вже тривалий час чекає масштабних перемін – гідних умов праці та доброї оплати, без чого українська система середньої освіти просто приречена.
