Грабарі Львова (XVI ст. – 1914 р.)

У відкритих джерелах можна знайти велику кількість інформації про кравців, пекарів, лікарів та представників інших професій. На подив, майже не згадаються працівники кладовищ, яких називали грабарями, могильщиками. Однак ця професія не канула в небуття а й збереглась до наших днів, пише leopolis.one.

Попит під час епідемій

Дослідники зазначають, що професія грабарів (могильщики, копачі) ніколи не користувалась популярністю адже виключала кар’єрне зростання, передбачала чималі фізичні та моральні навантаження. Для роботи на цвинтарях залучали фізично витривалих осіб, не зважаючи на їх соціальний статус. Грабарами могли стати колишні злочинці, п’яниці, безпритульні, міська біднота. Для поховання померлих могли залучати навіть повій та ув’язнених. Під час епідемій грабарі не лише копали могилу для померлих, а й збирали тіла та транспортували їх на цвинтарі.

Грабарі отримували від міської влади одяг та взуття, знаряддя праці, дрова, свічки та навіть харчування. Під час епідемій грабарі носили одяг із зображенням червоного хреста. На думку влади та священнослужителів цей хрест повинен був стати захистом від хвороб, своєрідним талісманом. Грабарі переносили тіла або на спеціальних тканинних ношах або на возах. Тіла були загорнуті у полотно або перебували у власній нижній білизні.     

Покійників ховали на міських або церковних кладовищах. Під час епідемій, аби уникнути поширення хвороб, влада намагалась ховати покійників на спеціальних кладовищах, розташованих за межами міських мурів. Цікавою є інформація щодо зарплат грабарів. Так у ХVІ ст. грабар Львова міг розраховувати на денний оклад розміром від 10 до 42 гроши (6,7 – 29,1 г срібла). Такі розбіжності у сумі залежали від місця роботи, кількості клієнтів і навіть віку. Траплялись випадки, коли старший за віком копач міг отримувати більшу зарплату праці, ніж його молоді напарники. Вочевидь урядовці міркували, що досвідчений працівник може виконати значно більший об’єм робіт. У той же час грабарі Кракова отримували значно меншу платню – 6 – 15 грошів.

Церемонія поховання у Львові, 1646 р.

Грабарі вдавались до крадіжок майна померлого – викрадали одяг та особисті речі й згодом могли їх перепродати. У часи епідемій таке мародерство призводило до поширення хвороб й представники влади почали карати недобросовісних працівників кладовищ.

Грабарі функціонували й у добу Австрійської імперії. Після того, як імператор Йосифа ІІ ліквідував усі поховання при храмах, ховали покійників лише на міських цвинтарях.        

До Першої світової війни

У 1890-х рр. скромні дерев’яні труни коштували два флорини. Заможні громадяни могли дозволити собі провести поховання у полірованих дубових трунах та у домовинах з металевими конструкціями. На початку XX ст. львів’яни, в середньому, витрачали на похорон від 100 до 300 крон.

В окремих статтях та документах є згадки про грабарів. Зокрема зазначається, що грабарі отримували чималі “калими” від заможних осіб, які прагнули поховати своїх родичів з дотриманням усіх деталей поховального церемоніалу.  Є згадки й про те, що грабарі могли влаштовувати сварки із родичами покійних, щодо коштів отриманих за свою роботу. Були випадки коли грабарі поєднували копання з вживанням алкоголю й напивались до такого стану, що не могли вибратись з ями.

1 травня 1909 р. у Львові запрацювало муніципальне поховальне бюро.  Згідно документації міської похоронної служби, за цей період було здійснено 1468 поховань. З цієї кількості 900 похоронів обійшлись по 9 крон кожен і лише 29 – по 1000 крон. Залишається очікувати, що історики будуть досліджувати архівні документи та згодом опублікують принаймні статті щодо професії грабарів у давньому Львові.  

More from author

Незламний бізнес: як підприємець перевіз кондитерський цех із Покровська до Львова

Сергій Пивовар із Донеччини перевозив свій кондитерський цех через війну вже двічі. У 2014 році – з Донецька, а у 2022-му – з Покровська,...

iOS 16: 14 причин, щоб оновитися сьогодні ж

Нова версія операційної системи для "яблучних" смартфонів вже доступна для завантаження. Все ще сумніваєтеся, чи варто оновлюватися? Помилки та недоробки ОС іноді ускладнюють використання...

Історія Наукової бібліотеки імені В. Стефаника у Львові

Львівська національна наукова бібліотека імені Василя Стефаника одна з найбільших книгозбірень в Україні, до якої належать національна бібліотека, відділення історії, права та філософії науково-дослідного...
.,.,.,.