Серед робіт цих відомих майстрів можна зустріти різноманітні ложечки, хрестики, годинники та інші вироби, пише leopolis.one. Ремісники мали свій цех, традиції. Мова йде про золотарів.
Перші золотарі міста
Перші задокументовані відомості щодо львівських золотарів відносять до XIV ст. Ярослав Кісь зазначає, що у документі, датованому 1387 р. вказуються золотарі Ян, Генріх та В’ячеслав.
Золотарство розвивалось у тісному зв’язку з гравіруванням, конвісарством, архітектурою та іншими видами ремесел та мистецтв. Золотарі являли собою ювелірів, які працювали з коштовним камінням та металами. Загалом, у документах XIV – XVIII дослідники налічують імена понад 200 майстрів, які працювали у Львові. Це далеко неповний список, адже задокументовані прізвища лише тих майстрів, які фігурували у різноманітних угодах, судових вироках та інших документах.
Золотарський цех
Тривалий час золотарі не мали свого цеху, працювали з ливарниками, та живописцями. Лише у 1595 р. (за іншими даними – 1600 р.) їм вдалось створити власний цех. На момент його відкриття у місті працювало 30 майстрів.
У першій половині XVII ст. у Золотарському цеху працювало вже 90 майстрів. Якщо говорити про національний склад цеху, то найбільше було німців та поляків. У XV ст. золотарями могли стати виключно католики. Однак вже у XVII ст. серед золотарів почали домінувати вірмени (понад 30 осіб). Відомими вірменськими золотарями були Терес Сеферович, Кірко Латинович та інші. Я.Кісь стверджує, що існувало християнське об’єднання золотарів, в якому працювали 22 майстри, та іудейське, членами якого було 84 особи. Серед майстрів були українці – Григорій Остафієвич, Бедрос Мардерисович, Андрій Касіянович та інші.
До цеху приймали майстрів віком не молодших за 24 роки. Увесь процес навчання ремеслу складав 13 років й більше. Це можна пояснити тим, що реміснику доводилось опановувати багато різноманітних технік. Спочатку чоловік проходив 4 – 7 років учнівства, далі кілька років мандрував іншими країнами, переймаючи тамтешній досвід. По поверненні золотар-підмайстер повинен був три роки працювати у майстра, а далі – виготовити шедевр. Шедевр являв собою два кубки з випуклою різьбою, перстень з коштовним камінням та печатку.
Достатки та чимало вимог
Вправні золотарі повинні були володіти різноманітними техніками роботи з металами – карбуванням, гравіруванням, шліфуванням, різьбою, емалюванням, іншими. Майстри застосовували техніки інкрустації, черні, травлення, позолоти. Вони могли оздоблювати свої вироби гарними арабськими орнаментами.
Золотарі повинні були працювати лише із сріблом 11-ї проби. Їм заборонялось працювати із краденим золотом, фарбувати турецькі рубіни. Золотарський цех намагався боротись з партачами, які створювали конкуренцію майстрам.
Оскільки золотарі працювали з коштовними металами та камінням, то дуже добре заробляли, мали зв’язки з багатіями та можновладцями, оскільки виконували різноманітні замовлення останніх. Львівський золотар Микола Семирадський був радником та бургомістром Львова, відправляв свої вироби до Росії, Туреччини, по всій території Речі Посполитої. Знаменитий львівський майстер Фрідріх Алембек працював у Лондоні, виконував замовлення королівського дому.
Золотарів суворо карали за браковані вироби. Це були й грошові штрафи, різноманітні заборони. За статутом 1650 р. золотар, який тричі робив бракований виріб, позбавлявся права займатись професією довічно.
Асортимент виробів
Золотарі виробляли предмети релігійного культу (чаші, підсвічники, хрести), посуд, ювелірні прикраси, зброю. Серед одягових прикрас майстри виготовляли ланцюги, запонки, персні, брошки та інші предмети. Золотарі створювали оправи для книг (з оксамиту), який прикрашали золотом, сріблом та навіть коштовним камінням
Специфічними виробами львівських майстрів були срібні пояси – вся поверхня широкого шкіряного поясу вкривалася срібними карбованими або гравірованими бляхами у вигляді кіл або овалів, які чергувалися з прямокутними пластинами. Пряжка пояса являла собою прямокутну скриньку, у якій зберігали гроші.
Унікальним виробом львівських золотарів став срібний напрестольний хрест, виготовлений у 1638 р. майстром Андрієм Касіяновичем. Золотар відійшов від традиційних форм православ’я, виготовив чотирикінцевий хрест, кожен кінець якого завершується трилопатевим розширенням. На чільній стороні хреста – традиційне для католицької церкви лите розп’яття, в лопатевих розширеннях викарбувані в живих позах погрудні постаті чотирьох євангелістів. На зворотній стороні хреста, у квадратиках, можна було побачити сцени “страстей Господніх”.
Багатії нагромаджували різноманітні вироби золотарів, аби таким чином свої достатки. Наприклад після смерті міщанки Острогорської, у 1640 р., лишилось 12 великих ланцюгів, хрести, 36 перснів, різноманітні срібні вироби та багато іншого. У 1582 р. майстер Йоган Ротендорф виконуючи замовлення для патриція Стенцлева Шольца, виконав срібний сервіз, до якого входили 12 півмисок, 12 тарілок, 12 ножів, 12 вилок, дві сільниці, два тази та інші предмети. На створення посуду (75 предметів) було витрачено понад 250 кг срібла. Слід зазначити, що матеріал золотарям надавали замовники, а майстри отримували лише гонорар за свою роботу.
Серед столового начиння золотарі створювали багато різноманітних ложок. На тонкому держаку таких ложичок гравірували різноманітні девізи, прислів’я. На місці з’єднання черпака та ложки розміщували маскарон (людська постать або тварина). В колекціях львівських багатіїв можна зустріти колекції ложок, на яких є зображення апостолів.
Золотарі позначали свої вироби своєрідним тавром – ґмеркою. З 1599 р. золотарів зобов’язували таврувати свої вироби, аби вести контроль за виробництвом.
Ювеліри
Краєзнавці зазначають, що поступовий занепад золотарства можна було спостерігати наприкінці XIX ст. Майстерні золотарів збереглись лише у невеликих містечках. Наступниками золотарів можна вважати сучасних ювелірів.
Після розпаду Радянського Союзу Україні довелось пройти крізь буремні часи – економічні кризи, політичні чвари, свавілля криміналітету. Однак країна вистояла. У Львові з 1991 р. в Державному коледжі декоративного та прикладного мистецтва імені Івана Труша та у Львівській академії мистецтв були організовані програми по вивченню ювелірного мистецтва. Завдяки цій програмі молоде покоління художників-ювелирів виявилося значним впливом на розвиток ювелірного мистецтва, і дозволило вивести його на світову арену.
У Львові діє багато ювелірних майстерень, працюють десятки професіоналів. Серед львівських майстрів ювелірної справи доби Незалежності можна назвати Станіслава Вольського, який організовував різноманітні виставки, оздоблює різноманітні прикраси. Ще одним відомим ювеліром став Всеволод Волощак, який подорожував Індією, переймаючи східні традиції в обробці коштовних металів. Олександр Павляк досяг неабиякої майстерності у художній обробці коштовного каміння. Його твори виставляли на різноманітних міжнародних виставках.
