Після того як Львів увійшов до складу Речі Посполитої, поляки почали створювати різноманітні державні органи. Особливу увагу приділяли силовим структурам, зважаючи на погіршення криміногенної ситуації у місті, активну діяльність українських націоналістів та бійців інших політичних сил та рухів, пише leopolis.one.
Організація
Поліція у відродженій Польщі була створена законом від 24 липня 1919 р. 1 грудня 1919 р. було створено й Львівський поліцейський округ. В окрузі створювались повітові управління поліції, а у містах та селах діяли поліцейські дільниці та пости. У Львівському поліцейському окрузі налічувалось понад 350 постів. У самому Львові функціонували вісім поліцейських дільниць. Перший міністр внутрішніх справ Речі Посполитої, Станіслав Войцеховський, створюючи поліцію Польщі, брав за зразок відповідний орган Великобританії.
З самого початку свого існування польська поліція мала велику ваду – подвійне підпорядкування. На практиці це виглядало так – поліцейські підпорядковувались воєводам та старостам (як представникам уряду) та власному начальству. Польські історики стверджують, що цивільна адміністрація дуже часто використовувала поліцію не за прямим її призначенням (до 40% робочого часу поліцейських могли займати справи, не передбачені уставом).
Поліцію очолював головний комендант, затверджений президентом країни (за поданням міністра внутрішніх справ). Поліцейський округ очолював окружний комендант, якого затверджував на посаді міністр внутрішніх справ (за поданням головного коменданту). У поліції існувала система звань (у порядку зростання) – постерунковий (капрал), пжодовник (сержант), Аспірант (підпоручик), підкомісар (поручик), комісар (капітан), над комісар, під інспектор (майор), інспектор (полковник), надінспектор, генеральний інспектор (генерал).
Завдання
Поліція повинна була виконувати наступні функції:
- Нагляд за іноземцями та видворення підозрюваних у ворожій діяльності.
- Перевірка справжності документів та паспортів.
- Співпраця у боротьбі зі шпигунством та антидержавною діяльністю.
- Нагляд за проституцією.
- Вивчення настрою населення в політичних і соціальних питаннях.
- Запобігання дій, які можуть загрожувати громадській безпеці.
- Забезпечення безпеки громадян
- Участь у ліквідації наслідків пожеж, повеней, епідемій, протидія самогубцям.
- Боротьба з жебракуванням і бродяжництвом.
- Нагляд за закладами громадського харчування, місцями масового відпочинку та часом їх роботи.
- Нагляд за транспортними засобами
Аналізуючи цей неповний список завдань поліції, не важко зрозуміти, що поліцейські були перевантаженні різноманітною роботою.
Для боротьби з проституцією, торгівлею жінками та злочинністю серед дітей у Львові було створено спеціальний відділ жінок-поліцейських (вісім осіб), серед яких були Ванда Дорош, Євгенія Хелмінська, Ядвіга Висоцька та інші. Загалом у Львові служило 22 офіцери поліції.
Вимоги до кандидата в поліцію, озброєння та обмундирування
Далеко не кожна особа могла стати поліцейським. Правоохоронець повинен був мати польське громадянство, вік від 21 до 35 років (хоча до служби допускались й старші за віком), відсутність судимостей, хороший стан фізичного здоров’я (за результатами проходження лікарської комісії), освіту (не менше 4-х класів для рядового складу та повна середня для офіцерів). Кандидат мав проходити військову службу. Офіцер, який переводився з війська до поліції, зберігав своє звання. Офіцерська школа поліції функціонувала лише у Варшаві, а під офіцерські діяли у кількох містечках, включаючи й Великі Мости на Львівщині.
Кваліфікаційна комісія звертала також велику увагу на особисті якості кандидатів (характер, почуття честі, мужність, амбіції, спілкування, життєві навички), рівень інтелекту (гострота розуму, орієнтація), здібності до навчання та управління, інше.
Нижчим чинам заборонялось одружуватись без дозволу начальства. Поліцейські повинні були слідкувати за охайним станом свого одягу, дотримуватися суворих правил в особистому житті – не вживати алкоголю під час служби, не користуватись послугами повій, не підтримувати контакти з особами, що мали сумнівну репутацію.
У Львівському воєводстві діяла дисциплінарна комісія для рядових поліцейських, до складу якої входили під інспектори Леон Шварц та Леон Віндака, комісари Станіслав Дворжачек та Ян Новак. Комісія могла призначити арешт до семи діб і вимагати відсторонення від служби. Особливо суворо карали поліцейських за необгрунтоване застосування зброї або випадки побиття.
Поліцейські носили обмундирування темно-синього кольору. Обов’язковим атрибутом була фуражка. На озброєнні правоохоронців перебували карабіни Mannlicher зразка 1895 р. (калібром 8-мм), револьвери, гвинтівки, пістолети VIS зразка. 1935 р. та невелика кількість пістолет-кулеметів фінського виробництва Suomi КР/-31 (калібром 9-мм). Пересувались правоохоронці на конях, мотоциклах та автомобілях.
Зарплати поліції
Заробіток слуг закону залежав від посади, звання та заслуг. Наприклад головний комендант округу отримував 1000 злотих, надінспектор та інспектор – по 700, під інспектор – 500, надкомісар – 430, комісар – 335. Рядовий поліцейський отримував 150 злотих. Поліцейські отримували надбавки й в залежності від посади, яку займали. Наприклад заступник головного коменданту міг розраховувати на 500 злотих, комендант воєводства – 375 злотих, начальник поліцейської дільниці – 225 злотих.
Із зарплат поліцейських не стягували прибутковий податок та пенсійний збір. Пропрацювавши понад 10 років, поліцейські могли розраховувати на пенсію у розмірі 40% своєї зарплати. Поліцейські мали пільги на користування залізницею (сплачували 50% вартості проїзду), медициною (25% знижка на ліки та медичні послуги). Усі офіцери, які розпочинали службу, отримували одноразову виплату – розмір місячної зарплати.
Зарплати поліцейських були достатньо високими. Для порівняння – у 1939 р. кваліфікований робітник отримував менше 100 злотих на місяць. Найдешевший автомобіль коштував 3600 злотих, а дуже хороший мотоцикл – понад 1800 злотих.
Важкі будні
Вважалось, що Львівський поліцейський округ був одним з “найважчих” серед інших округів Речі Посполитої. Цьому було кілька причин – строкатий національний склад населення, наявність великої кількості кримінальних елементів (грабіжники, злодії, шахраї). Останнє було зумовлене тим, що регіон пережив кілька збройних конфліктів – Перша світова, польсько-українська війна, протистояння поляків та більшовиків. Багато людей призвичаїлись жити в умовах постійних смертей, серед населення було чимало зброї.
У Львівському окрузі надзвичайно активно діяли українські націоналісти (бійці УВО та ОУН), яких польська влада вважала особливо небезпечними. У березні 1934 р., згідно даних польської сторони, бійці ОУН убили поліцейського у с. Вибранці (неподалік Бібрки). В регіоні діяли також озброєні загони анархістів, комуністів та представники інших рухів (не рахуючи шпигунів Німеччини, СРСР та інших країн). Ще однією проблемою округу була проституція – окремі польські дослідники стверджують, що у Львові було кілька тисяч “жриць кохання”.
У міжвоєнний період у Львові траплялись й вбивства, згвалтування, грабежі, випадки торгівлі людьми. У серпні 1937 р. зловмисники обікрали квартиру окружного судді, на вул.Миколая. За даними польських звітів за 1929 р., Львівське воєводство лідирувало за кількістю скоєних вбивств та грабунків – 233 та 39487 відповідно.
Поліцейські фіксували різноманітні ДТП. які були поодинокими, зважаючи на невелику кількість автомобілів у місті. В одному з однієї з аварій, за участю автомобіля та кінного екіпажу, загинув кінь та троє пасажирів автівки. Люди померли через те, що їм вчасно не надали медичну допомогу. Сама ДТП трапилась на вул. Стрийській.
Поліцейські виконували також функції служби охорони – перебували на різноманітних масових заходах (виставки, політичні акції, візити офіційних осіб, святкування). Якщо страйки та демонстрації не переходили у заворушення, поліція не застосовувала сили проти учасників заходів.
Про те, якою нелегкою була служба поліцейських свідчить той факт, що у період з 1919 по 1939 рр. на Львівщині загинуло понад 60 офіцерів поліції. Якщо аналізувати різноманітну документацію, у міжвоєнний період поліцейські у Львові знешкодили кілька злочинних угрупувань, зачинили кілька десятків закладів з продажу алкогольних напоїв, які працювали нелегально, виписали тисячі різноманітних штрафів.
Однією з найгучніших справ, яку вдалось розкрити поліцейських, стало затримання у 1934 р. вбивці Ієроніма Цибульського, який працював у тютюновому кіоску. Маючи проблеми з психікою та вживаючи алкоголь, чоловік вбив та розчленував одну з повій, послугами яких Цибульський неодноразово користувався. Поліцейські не лише затримали чоловіка, а й зібрали достатню доказову базу, аби той постав перед судом. Оскільки Цибульський був психічно хворим, йому не присудили страту, а довічне ув’язнення. У 1939 р., в результаті бойових дій, злочинець зміг вибратись на волю.
