У 1783 році у Львові, на розі вулиць Краківської та Лесі Українки, відкрили аптеку «Під срібним орлом». Заклад був одним із найменших у середньовічному місті, однак це не стало на заваді побудові великої історії та створенні впливу на аптечну справу. Докладніше далі на leopolis.one.
Трохи історії
Найдавніша згадка про аптеки на території сучасної України пов’язана саме зі Львовом. Перші аптеки міста функціонували при монастирях. Ще в 1270 році дружина князя Лева Констанція заснувала при Домініканському монастирі аптеку і пристанок для хворих.
Відповідно до «Хронік міста Львова» 1445 року, першим львівським аптекарем був Василь Русин. Разом із появою аптек «мирських» у місті почалася конкуренція між ними та аптеками монастирськими, оскільки монахи доволі часто роздавали медикаменти безкоштовно.
Продавали ліки львівські фармацевти не тільки в аптеках, а й на ярмарку біля ратуші. Для того щоби стати аптекарем, потрібно було подолати доволі складний шлях. Власники вже наявних аптек всіляко перешкоджали відкриттю нових. Деякі провізори (фахівці з повною вищою фармацевтичною освітою, які мають право на відкриття аптеки) все життя працювали на когось, щоби отримати право відкрити власну аптеку або ж почати працювати хоча би фармацевтом.
Перші власники «Під срібним орлом»
Ім’я першого власника цього компактного закладу невідоме, однак наприкінці ХVIII століття аптекою володів засновник львівської аптечної династії Якуб Крижанівський.
До ХІХ століття аптекою володіли Францішек Томанко та його син із таким же іменем. Її штат налічував лише кілька осіб, товарний запас був мізерним, до того ж аптека мала велику заборгованість перед Галицьким банком. Особливістю закладу була величезна картина давньогрецького бога лікування Ескулапа, яку написав львівський художник Шлегель.
Аптека в часи Зиґмунта Рукера
З 1863 року власником аптеки став магістр Зиґмунт Рукер. Зиґмунт народився в небагатій сім’ї. У 14-річному віці брав участь у революційних подіях 1848 року, що прославилися як «Весна народів». З 1850 року Рукер став учнем Францішека Томанка-молодшого.
Під час тривалих репресій проти учасників революційних подій намісники Галичини перешкоджали складанню Рукером іспиту на аптекаря. Через 5 років він усе ж його склав, а ще через 4 роки – здобув у Львівському університеті диплом магістра фармації. Наступного року Зиґмунт почав керувати аптекою «Під срібним орлом», а в 1863 році став її власником. Завдяки енергійному аптекарю заклад отримав у Львові непогану популярність.
Крім аптечної справи, Рукер долучався і до громадського життя, був членом Львівської міської ради, кілька разів його обирали членом Торгово-промислової палати Львова тощо. Зиґмунт – один із засновників, а потім ще й керівник школи фармації і лабораторії при Львівському аптекарському товаристві. Певний час він був скарбником і членом екзаменаційної комісії цього товариства.
Про Зиґмунта як вправного керівника говорить велика кількість реклами аптеки і її товарів у тогочасній львівській пресі. У 1888 році аптечні вироби представили на виставці, організованій із нагоди першого в місті лікарсько-гігієнічного з’їзду. До слова, на цій виставці «срібло» здобули не ліки, а вироби, непричетні до медицини, зокрема, овочеві екстракти, м’ясні бульйони й супи в брикетах. Справа в тому, що тоді такі товари були новинкою.
Після демонстрації аптечних товарів на виставці Зиґмунт почав новий етап у своїй діяльності, відкривши фабрику супових концентратів. У тому ж 1888 році Рукер, завоювавши достатнього визнання і слави, помер. Після нього аптечну справу успадкував його син – доктор фармації Ян Рукер.
Занепад аптеки й розквіт фабрики за Яна Рукера
Ян Рукер на час смерті батька якраз закінчив університет і був повен наснаги продовжити батькову справу. Він також отримав у власність фабрику концентратів Зиґмунта, зацікавленість якою стала на заваді розвитку аптеки.
Тоді у Львові існувала шалена конкуренція на ринку консервів і концентратів. Розвиток успадкованої від батька фабрики припав на час, коли до міста регулярно доставляли залізницею австрійську й угорську якісну продукцію.
Аби обійти колег, Ян вирішив зробити геніальний крок – стати постачальником імперської армії, хоча й це вимагало застосування на виробництві модерних технологій та створення при фабриці підсобних господарств і ферм, продукти яких би відповідали європейським стандартам.
Упродовж наступних років Рукер усіма способами намагався отримати контракти, що дали би йому змогу працювати для потреб армії, проте його випередило віденське підприємство. Крім фабричних і аптечних справ, промисловець працював міським радником, брав участь у фінансових та інвестиційних спілках, завдяки чому отримав титул радника цісаря та розвинув свою бізнес-кар’єру.
У 1891 році Рукерова фабрика, розміщена на Жовківській рогатці, отримала перше масштабне замовлення концентратів для армії. Оскільки продукція могла похвалитися високою якістю, підприємству Яна дозволили розміщувати на товарах австрійський герб, що для виробника Галичини вважалося великим визнанням.
Похвалу фірмі Рукера висловив навіть цісар Франц-Йосиф І під час Загальної крайової виставки, проведеної в червні–жовтні 1894 року у Стрийському парку задля демонстрації різними країнами своїх здобутків у сфері культури й цивілізації.
Успішний консервний бізнес заполонив Рукера, через що той втратив цікавість до фармації і в 1901 році продав аптеку. Після цього Ян продовжив займатися переобладнанням та модернізацією фабрики. У 1912 році на околиці вулиці Богдана Хмельницького він відкрив нову фабрику, на якій виготовляли м’ясні, овочеві і фруктові консерви. Ян підписав контракт з армією аж на тридцять років.
Згодом підприємець почав вирощувати сировину на Збоїщах (місцевість у Шевченківському районі Львова), що дало можливість самостійно контролювати її якість, а не залежати від постачальників. Серед здобутків Рукера – договір із Туреччиною, коли Ян зміг обійти сильного суперника – відому німецьку фірму Knorr.
Після Першої світової війни підприємство успішно продовжувало функціонувати. Ян займався виробництвом консервів разом із сином, якого назвали на честь дідуся – Зиґмунтом. У 1924 році Рукер уклав угоду ще й із польською армією. Зважаючи на подальші замовлення, заповзятливий підприємець продовжив розширювати та модернізувати виробництво: оновив обладнання, побудував склади й почав виробляти власну тару.
Згодом через брак коштів державне замовлення скасували. Виготовлення м’ясних консервів на фабриці Рукера залежало від місцевої сировини, а свиней тут годували в примітивних умовах, що відобразилося на якості м’яса. Крім того, у 1930-х банк, який надав підприємству Рукера кредит, підступно взявся за пошук способів націоналізації його фабрики. Тільки внаслідок звернення до суду в 1938 році Ян зміг зберегти власність.
Після приходу до Львова радянських військ Рукер емігрував із сім’єю до польського міста Кросна, де і помер у 1945-му. Фабрика втратила своє значення і стала частиною сусіднього М’ясокомбінату. Щодо аптеки, то до 1924 року вона змінила ще двох власників, а після націоналізації 1939 року приміщенню присвоїли № 27. Згодом на цьому місці розмістилася ще одна аптека під такою ж назвою – «Під срібним орлом».
