Феномен львівської ілюстраторки-шістдесятниці Софії Караффи-Корбут

Софія Караффа-Корбут – художниця-графік і представниця шістдесятництва. Вона проілюструвала приблизно 60 творів українських та іноземних авторів (кожну 4-ту книжку для дітей, видану в Україні). Докладніше про її життєвий та творчий шлях далі на leopolis.one.

Аристократичний рід

Батько Софії за національністю – білорус. Він належав до роду венеційських князів, ще частина родичів були козацькими поселенцями, які оселилися в селі Куткір на Львівщині. У 1910 році Петро Караффа-Корбут виїхав за кордон, після чого радянська влада його маєтки в Білорусі націоналізувала, а родину репресувала. Самого Петра влада відправила на заслання в Соловки, однак він зміг по дорозі втекти.

Мама Софії Марія Береза родом із Куткора, вона споріднена з родиною Свєнціцьких. Її двоюрідний брат Іларіон Свєнціцький, за однією з версій, познайомив Марію з майбутнім чоловіком у Львові.

Марія була вчителькою за фахом, роботи у школі знайти не змогла, тому виїхала до Франції разом із коханим. У Парижі закохані повінчалися. Подружжя жило у французькому містечку Сен-Кантен, там працювало на ткацькій фабриці, Петро був «бюровим урядовцем». Пара хотіла разом виїхати на заробітки до США, але Марії не дали візу через вагітність (вагітних жінок не впускали на корабель). Домовилися, що Петро поїде сам і чекатиме на приїзд жінки. Однак через невідомі причини пара розірвала стосунки. Вагітна Марія не захотіла народжувати на чужині, тому повернулася в Галичину до мами.

Дитинство та освіта

Софія-Роксоляна-Романа (це її повне ім’я) народилася у Львові 23 серпня 1924 року, але більшість часу в дитинстві провела в Куткорі. Виховували дівчину дві вчительки: мама Марія та її сестра Євгенія.

Маленька синьоока білявка змалечку проявила хист до малювання: змальовувала все, що бачила і на чому бачила. Стіни їхньої домівки були заповнені пташками, тваринами та квітами. Через деякий час зацікавилася й ліпленням фігурок.

Завдяки мамі, яка присвятила всю себе вихованню дочки, Софія в чотири роки вміла читати. До школи пішла у шість. У 1936 році закінчила початкову школу, після якої навчалася в гімназії сестер Василіянок. Паралельно займалася приватно з художницею-графіком Стефанією Ґебус. Перед Другою світовою війною гімназію закрили, тому дівчина переїхала до Стрия навчатися в середній школі. 

Через війну закінчила лише 9-й клас, а в 1942-му повернулася до Львова і вступила до мистецько-промислової школи Осінчука, на відділ малярства. Через рік німці закрили школу, оскільки вона готувала українських. Учнів перевели до технічної школи для будівельників. Там Софія протягом 1942–43 років вивчала малярство. Провчилася один клас, а у вересні 1944-го була зарахована на 3-й курс художньо-промислового училища (коледжу імені Труша).

Софія Караффа-Корбут

У 1946 році закінчила училище і вступила в Інститут прикладного й декоративного мистецтва (Львівська національна академія мистецтв), на факультет монументального живопису. Коли відділ прикладної графіки, на якому навчалася студентка, закрили, Софію перевели на 5-й курс художнього інституту в Києві, однак туди дівчина не поїхала, бо перевелася у відділ художньої кераміки.

Початок творчості

Досягти успіху в мистецькій творчості в той час було завданням не з легких. Однак в училищі роботи художниці набули творчої зрілості. Техніку літографії, яку дівчина застосувала під час виконання ілюстрації до поеми «Мцирі» Михайла Лермонтова в Інституті прикладного та декоративного мистецтва, вважали одним зі здобутків тогочасного графічного мистецтва.

Після навчання Софія почала працювати на скульптурно-керамічній фабриці у Львові, однак швидко звільнилася через погані умови. У 1950-х роках вона назавжди попрощалася з керамікою і почала працювати в себе вдома.

Гуашшю виконала декілька ілюстрацій за сюжетом українських казок, а в 1959 році написала першу роботу «Яворівщина» за допомогою техніки кольорової ліногравюри (вирізання малюнка на лінолеумі). «Яворівщина» була спробою відновити кольоровий естамп, який колись започаткувала у Львові графік Олена Кульчицька. Потім Софія зайнялася технікою монотипії – графіки, виконаної методом малювання на гладкій поверхні, що не поглинає фарбу.

Ця техніка не припала художниці до душі, тому вона вирішила зосередитися на ілюструванні книжок гуашшю, паралельно займаючись станковою графікою.

Успіх у графіці

Графічний талант Софії сповна проявився у 1960-ті роки, тоді вона творила одну за одною гравюри за мотивами віршів Тараса Шевченка. Більшість із них були самостійними станковими гравюрами. Під час показу робіт на виставках відвідувачі захоплювалися не тільки новим трактуванням творчості Шевченка, а й нестандартними для графічних творів форматами.

Перші роботи шевченківського циклу вийшли в 1961 році, останні – у 1968-му. Однією з найважливіших робіт став ілюстрований «Кобзар». Цю роботу Софія виконувала кілька років, світ побачив оновлений «Кобзар» у 1967-му, зокрема, там були 34 її ілюстрації.

«Кобзар», 1967 р. 

Лейтмотивом Софіїної творчості стали образи вольових та сильних шевченківських героїв, наприклад, Івана Підкови, Максима Залізняка та інших. Крім таких образів, Софія вдало проілюструвала материнський образ. Караффа-Корбут стала найвидатнішою мистецькою інтерпретаторкою поезії Шевченка.

«Іван Підкова», 1963 р.

Добре розкрився талант ілюстраторки і під час створення робіт за мотивами творчості Лесі Українки. Справжніми графічними шедеврами стали кольорові ліногравюри «Русалка», «Лісовик і мавка», «Я сплю». Деякі інші композиції безпосередньо перегукнулися із самвидавською поезією шістдесятників.

Софія стала такою собі візуалізаторкою поетичного образного слова. Чимало її творів нагадували за художньою стилістикою українську графіку 1920–30-х років, коли працювали такі видатні графіки, як Юрій Нарбут, Павло Ковжун, Микола Бутович, Святослав Гординський та інші.

У 1968 році відбулася виставка в Торонто, де роботи Софії побачив її батько. Він впізнав рідне прізвище і за допомогою Червоного Хреста знайшов дочку. Два роки вони листувалися, батько підтримував дочку матеріально. Якось домовилися навіть зустрітися, Петро купив квиток, але в аеропорту йому раптово стало погано, згодом він помер. Тому, зустрічі так і не сталося.

Караффа-Корбут випробувала свої сили навіть у вітражі та мозаїці. У Львові Софії як художниці виділили майстерню на вулиці Жовтневій (Дорошенка) та 2-кімнатну квартиру на вулиці Тернопільській. Тоді жінка забрала до Львова маму Марію з її сестрою. Коли обидві померли, Софія залишилася сама. Заміж вона так і не вийшла, дітей не було. Останні свої дні тяжко хворіла і майже ні з ким не спілкувалася.

Легендарна ілюстраторка померла 29 листопада 1996 року. Після смерті Караффи-Корбут світ побачив ще кілька графічних шедеврів художниці,  зокрема проілюстровану поему Франка «Іван Вишенський», драму-феєрію Лесі Українки «Лісова пісня» та інші.

«Лісова пісня», 2000 р.

Похована Софія в Куткорі. Щоби встановити надмогильний пам’ятник, помешкання художниці продали. Пам’ятник виконав скульптор Іван Микитюк. На чорному мармурі він зобразив Мавку з простягнутими до неба руками. На іншому боці пам’ятника викарбували фразу художниці:

«Я цінності ті марні давно перецінила і знаю: головне в житті є тільки віра, праця, честь та добра пам’ять по тобі, що теж живе недовго…»

More from author

Дослідник українських надр – геолог Олександр Бобрієвич

На Личаківському цвинтарі поховано багато визначних людей – науковців, художників, поетів, офіцерів та представників інших професій. На полі №16 можна знайти й могилу відомого...

Гриль та пиво: де смачно поїсти у Львові

Львів – це місто, де ви неодмінно знайдете заклади з надзвичайно смачною кухнею. Одним з таких місць є ресторан Churrasco Grill & Beer, який...

Як вибрати робот-пилосос для догляду за підлогою

За принципом дії роботи-пилососи нічим не відрізняються від класичних приладів. Вони так само збирають пил і бруд з твердих підлогових поверхонь, килимових покриттів. Але...
.,.,.,.