Цей письменник та історик української літератури є автором спогадів “Тарасова ялинка” та укладачем антології “Пісні та романси українських поетів”. Науковець пройшов тернистий шлях, встиг побувати у ГУЛАГу, однак продовжив свою діяльність, пише leopolis.one. Мова йде про Григорія Нудьгу.
Навчання та концтабір
Григорій Нудьга народився 1913 р. в с.Антонівка (Сумщина) у селянській родині. З дитинства він проявляв увагу до української пісні та літератури. цьому сприяло спілкування з родиною кобзарів Сологубів та відомим українським педагогом Григорієм Вашкевичем.
Початкову освіту Григорій Антонович здобув у рідному селі, згодом навчався у сусідньому Глинському, а далі закінчив Гадяцький педагогічний технікум. Деякий час вчителював у с.Артюхівці. У 1933 р. він вступив на філологічний факультет Харківського університету. це врятувало молодика від смерті. адже на українських землях лютував Голодомор. У 1938 р. він здобув диплом у Київському вузі (перевівся туди з Харкова).
Нудьга короткий термін пропрацював викладачем у Полтавському педінституті, а далі у 1941 р. розпочалась німецько-радянська війна і молодий викладач потрапив на фронт.
Під Харковом чоловік, як і десятки тисяч інших, потрапив в оточення. Нудьга зміг втекти з полону, переховувався на окупованій території. У 1944 р., коли Червона Армія узяла під контроль усю УРСР, чоловіка знову мобілізували. Він пробув у війську недовго – науковця відкликали до Львівського відділення Інституту літератури АН УРСР.
Нудьга збирався захистити кандидатську дисертацію, однак у травні 1945 р. був заарештований та отримав 10 років таборів з конфіскацією майна. Влада звинуватили Нудьгу в антирадянській агітацію. Проти Григорія Антоновича зіграло й те, що він перебував у полоні. Опинився на волі лише наприкінці 1951 р., не маючи права працювати за фахом та проживати у великих містах. Лише після смерті Сталіна Нудьга домігся того, щоб з нього зняли судимість та поновили всі права.
Плідна робота у Львові
У 1955 р. науковець оселився у Львові, розпочав працювати у журналі “Жовтень”. Наступного року він захистив кандидатську дисертацію з теми “Пісні українських поетів першої половини XIX століття і народні переробки їх”. Далі Нудьга почав молодшим науковим співробітником у у Львівському відділені Інституту літератури.
Незважаючи на те, що Григорій Антонович був реабілітований, він знаходився у “чорних списках” КДБ, періодично проходив співбесіди з працівниками спецслужб, не мав змоги піднятись вище за молодшого наукового працівника. У 1973 р. його відправили на пенсію.
Перебуваючи навіть на пенсії, Нудьга продовжував свою діяльність, збирав матеріал та видавав книжки. Так у 1985 р. вийшла його книга “Слово і пісня”, а у 1989 р. – “Українська пісня в світі”.
Ще у своїй першій книзі “Українська пісня серед народів світу”, що вийшла у 1960 р., коли вчений перебував у Львові, він виявив перегуки українських пісень не лише у фольклорі народів Придунав’я, а й у французькій та німецькій народній творчості. Григорій Антонович видав три томи “Пісні та романси українських поетів”.
Нудьга був автором грунтових монографій “Пародія в українській літературі” та “Українська балада”, видав кілька потужних збірок. Вчений досліджував долі українських юнаків, які у XIV – XVIII ст. навчались у західноукраїнських університетах, здобували там наукові ступені та посади.
Нудьга цікаво описав писемність давньоруських земель до появи кирилиці. Цікавими стали його власні спогади про Голодомор та перебування у сталінських таборах. Нудьга довів, що Маруся Чурай не була історичним персонажем, а легендою. Завдяки вченому, не канули у забуття багато українських письменників, зокрема й Т.Масенко, А. Малишко, М. Нагнибіда та багато інших.
Вченого не стало у 1994 р. Поховали Нудьгу на Личаківському цвинтарі Львова. У 1997 р., вже після смерті Григорія Антоновича, науковці видали двотомник “Українська дума і пісня у світі”, куди увійшов матеріал, який Нудьга збирав протягом усього життя. Працю навіть хотіли висунути на Шевченківську премію. У 2006 р. ЛНУ ім. І.Франка видав книгу Нудьги “У колі світової культури”.