На Личаківському цвинтарі поховано багато визначних людей – науковців, художників, поетів, офіцерів та представників інших професій. На полі №16 можна знайти й могилу відомого львівського геолога Олександра Бобрієвича, який зробив величезний вклад у дослідженні надр України, був удостоєний багатьох нагород, пише leopolis.one.
Період навчання
Олександр Павлович народився 28 грудня 1928 р. у м.Шпола (Черкаська область). Далі родина переїхала до Ставрополя, де хлопець навчався у школі. Ймовірно це було зумовлене через події Другої Світової війни. У 1945 р. Бобрієвич з батьками перебрались до Львова й юнак продовжив навчання у середній школі №1.
У 1947 р., після закінчення школи, Олександр Павлович вступив на геологічний факультет Львівського університету. Юнак вчився дуже добре, проводив багато часу за науковою літературою, отримав диплом з відзнакою й вступив до аспірантури на кафедрі петрографії, у якій навчався під керівництвом проф. В. Соболєва. Геолог захистив кандидатську дисертацію на тему “Геолого-петрографічна характеристика вулканічних порід міжріччя Ужу та Латориці (Закарпаття)”. Бобрієвич працював молодшим науковим співробітником Інституту геології корисних копалин АН УРСР.
Робота в Якутії
За рекомендацією В.Соболєва, у 1955 р. Бобрієвича та кількох інших науковців було скеровано на роботу до Якутії, де були виявлені родовища алмазів. Молодий геолог опинився у складі Амакинської експедиції. У регіоні із суворим кліматом Олександр Павлович пропрацював понад 10 років. його обстеження кімберлітів Якутії дозволило відкрити згодом нові родовища цих мінералів.
Під керівництвом геолога було відкрито мінерал гроспідит – кіанітовый эклогіт з піроп-альмандин-гросулярним гранатом в ассоціациії с омфацитом. Гроспідит зустрічається у вигляді ксенолітів в алмазоносних кімберлітах. Робота в Якутії дозволила Бобрієвичу отримати величезний практичний досвід. У колективі з іншими науковцями, Олександру Павловичу вдалось написати кілька потужних монографій – “Алмази Сибіру” (1957), “Алмазні родовища Якутії” (1959) та інших. Накопичений матеріал дозволив вченому у 1961 р. захистити докторську дисертацію “Петрологія кімберлітів Якутії”. Праці Бобрієвича були перевидані у США, Німеччині, Китаї та інших країнах.
Перебування в Криму
У 1964 р. геолог повернувся до України де в Інституті мінеральних ресурсів Міністерства геології України очолив відділ алмазів і благородних металів. Маючи великий практичний досвід, здобутий у Якутії, вчений почав досліджувати надра України, зокрема з колегами (Г.Смирнов, М.Головко, О.Тарасюк) займались пошуком алмазних родовищ.
Олександр Павлович проводив розкопки по усій території України, в результаті чого були виявлені дрібні алмази та піроп – супутник алмазів. Вдалось відкрити чотири трубки та дві дайки кімберліту. Геолог склав першу прогнозну карту алмазності України. Згідно з цією картою, найперспективнішими є північна частина Волино-Подільської плити, північний захід і центр Українського щита та зона зчленування Приазовського масиву щита з Донбасом.
Сенсаційним стало визначення серед теригенних відкладів центральної частини Донбасу поряд з малохромистим піропом хромового піропу з вмістом, що є близьким до піропів з алмазоносних кімберлітів Якутії та алмазовмісних ксенолітів мантійного перидотиту. Це відкриття довело, що алмазоносні кімберліти існують як на території України, так й у межах Східноєвропейської платформи. У кількох інтерв’ю Бобрієвич згадував, що його робота перебувала під пильним наглядом спочатку радянських, а згодом й українських спецслужб, адже мова йшла про алмази – величезні кошти та інтереси криміналітету. Однак Олександр Павлович не потрапив у жоден скандал.
Повернення до Львова
У 1974 р. геолог повернувся до міста Лева, продовжив працювати над дослідженням надр та займався педагогічною діяльністю, прагнучи виховати нове покоління геологів. В університеті він очолив кафедру петрографії, читав такі курси як “Петрографія кристалічних порід, фізико-хімічні основи петрографії і мінералогії”, запровадив новий спецкурс “Геологія алмазних родовищ” (з цього спецкурсу навіть видав окремий посібник). Під керівництвом геолога, п’ятеро студентів захистили кандидатські дисертації.
Бобриєвич (верхній ряд, по центру) серед викладачів та студентів геологічного університету, 1984 р.
Олександр Павлович приймав участь у багатьох конференціях, обмінювався досвідом з провідними геологами інших країн. Тривалий час Бобрієвич був заступником відповідального редактора “Мінералогічного збірника”.
Наукові праці, нагороди та визнання
У науковому доробку дослідника понад 200 публікацій, 10 монографій. У перших своїх роботах Бобрієвич описав вулканічні породи Закарпаття. Він досить детально описав петрографічну характеристику вулканічних порід Берегівського горбогір’я й Вигорлат-Гутинського пасма. Окремі розділи присвячені гіпабісальним інтрузивним породам (гранодіорит-порфірити і кварцові діорит-порфірити, інтрузивні двопіроксенові і піроксен-амфіболові андезити та андезито-базальти, без олівінові долерити та ін.) та різним включенням у вулканічних і гіпабісальних породах (гломеропорфірові скупчення, гомеогенні включення, ксеноліти давніших магматичних і осадових порід та роговиків).
Вчений навів характеристику таким мінералам як біотит, кварц, гранат та багатьох інших. Олександр Павлович та інші науковці поряд зі шліховим опробуванням алювію проводили дрібномасштабне опробування крупнозернистих відкладів. Ці роботи вчені виконували у спілці з різноманітними геологічними організаціями та науковими установами (насамперед з Інститутом геохімії і фізики мінералів. Були виявлені знахідки дрібних алмазів у басейнах рік Міус–Кринка, Дністер і Південний Буг та в їхньому межиріччі (балтська світа), на північному узбережжі Азовського моря й північно-західному узбережжі Чорного.
Геолог також досліджував золотоносність Чивчинських гір і Передкарпаття. Він проводив загальне наукове керівництво Галузевою науково-дослідною лабораторією створеною з ініціативи Міністерства геології України. Великою перешкодою для талановитих геологів став брак фінансування, адже країна переживала не найкращі часи.
За свою наполегливу працю дослідник був нагороджений численними вітчизняними та міжнародними нагородами. Свою першу нагороду вчений здобув у 1957 р., за дослідження проведені на території Якутії. Бобрієвич отримав багато медалей, зокрема “За заслуги у розвідці надр”.
Олександра Павловича було обрано Нью-Йоркської Академії наук, нагороджено золотою медаллю “Людина року”. Вчений отримав міжнародне визнання завдяки тому, що його методи дослідження кімберлітів застосовували геологи різних країн. У 2000 р. Бобрієвич був нагороджений іменною срібною медаллю “Видатні люди ХХ століття” у номінації IBC Кембриджа (Велика Британія).
У 2005 р. після важкої хвороби Бобрієвич відійшов у вічність. Відомий геолог-новатор похований на Личаківському кладовищі у Львові. Вчений назавжди викарбував своє ім’я в українській та світовій науці, підготував велику кількість нових геологів.
