Історія Львівської духовної семінарії Святого Духа

Семінарія Святого Духа пережила кілька ліквідацій, а її викладачі арешт і концтабори. Все це не завадило семінарії продовжити існувати у підпіллі, а потім відновити діяльність на новому місці, пише leopolis.one.

Хто та коли заснував?

Семінарію заснував цісар Йосиф ІІ 30 серпня 1783 року. Тоді вона мала на меті виховувати священників із галицьких, закарпатських, а також словацьких, хорватських, румунських та югославських земель. Першим ректором був руський релігійний та освітній діяч Антін Ангелович.

У 1929 році на базі семінарії на вулиці Коперника митрополит Андрей Шептицький створив богословську академію УГКЦ. Через брак професорів в академії спочатку існував лише богословський факультет. Ректором нового навчального закладу обрали церковного діяча Йосифа Сліпого.

На початку Другої світової війни заклад закрили, а приміщення на Коперника передали Франковому університету. Згодом на деякий час відновили діяльність семінарії, однак у 1945 році СРСР усе ж її ліквідував. Майже всіх викладачів заарештували та вислали до концтаборів, а саме приміщення семінарії, її майно та бібліотеку радянська влада конфіскувала. Студентів і випускників розігнали й розселили по різних куточках України чи навіть за кордоном.З того часу збереглася хіба що дзвіниця Святого Духа, де потім розмістили музей «Русалка Дністрова».

Однак все це не стало перешкодою для існування семінарії: після ліквідації вона діяла підпільно. Охочі здобувати вишкіл семінаристи вдень ходили на світську роботу, а ввечері зустрічалися з викладачами. Щоби перестрахуватися, семінаристи не розповідали про те, куди вони ходять, навіть своїм батькам.

Вихід із підпілля

Після виходу УГКЦ із підпілля у жовтні 1989 року постала потреба в священниках, які би служили українським вірянам. Тоді архієпископ Володимир Стернюк взявся за відродження у Львові духовної семінарії для потреб УГКЦ.

Спершу треба було знайти приміщення для навчання. Повернути колишнє на Коперника не дозволила Львівська міська рада, тому вирішили тимчасово організувати семінарію на території напівзруйнованого літнього піонерського табору «Гранада», що поблизу смт Рудне на Львівщині. У 1990 році семінарія Святого Духа офіційно запрацювала.

Оскільки табір будували для літнього відпочинку, то будинки не були призначені для проживання в зимовий період. Семінаристи власноруч ремонтували й перебудовували старі приміщення, щоби створити там прийнятні умови для діяльності семінарії. Бувало, що взимку туди не подавали електроенергію і газ, тому семінаристи готували їжу на дворі у своїй пересувній кухні.

Із плином часу виявлялося все більше й більше недоліків цього приміщення. Зокрема, семінарія розміщувалася надто далеко від львівських навчальних богословських закладів. Наприклад, богословську академію відновили у 1994 році на вулиці Свєнціцького. Викладачам потрібно було щодня долати 15 км від семінарії до академії, а потім ще стільки ж назад. Крім того, у Рудному в семінаристів не було доступу до великих бібліотек.

Зважаючи на всі недоліки, у 1999 році новообраний ректор семінарії Богдан Прах зайнявся створенням проєкту та будівництвом нового комплексу для семінарії. Міська влада виділила територію на вулиці Хуторівка у Львові. У 2000 році землю освятили, а наступного року розпочали проєктування. До 2005 року вже збудували комплекс споруд, де розмістилася духовна семінарія, її господарський корпус, богословсько-філософський факультет УКУ та корпус монашого чину редемптористів. Освятили збудований комплекс патріарх Любомир Гузар та члени Синоду єпископів УГКЦ.

More from author

Як виростити канабіс

Про корисні властивості коноплі відомо давно. Ця рослина має унікальні характеристики і може стати альтернативою у виробництві різних матеріалів. Насіння конопель активно використовують у...

Правильний вибір кутового дивана

Сучасні кутові дивани – це приклад м'яких меблів, і до їх вибору слід підходити відповідально та уважно. Пояснюється це тим, що більшість свого вільного...

Як обрати вантажне таксі для переїзду у Львові: практичні поради

Багато з тих, хто вже стикався з переїздами, може з упевненістю підтвердити народну мудрість, в якій йдеться про те, що переїзд — як дві...
.,.,.,.,.