Львівські часоміри та їхні годинникарі

Механічні годинники в Європі почали з’являтися в XІV столітті. До Львова перший часомір потрапив у 1404-му. Його розмістили на вежі львівської ратуші. Після цього годинники вішали на ще кількох міських вежах, аби вони слугували орієнтиром для всіх жителів. Львівський історик, письменник, архіваріус і колекціонер Францішек Яворський у своїй книзі «Львів давній і вчорашній» 1911 року розповів про їхню історію та роботу годинникарів і інших причетних до них людей. Докладніше на leopolis.one.

Часовий піонер на львівській ратуші

Як вже було зазначено, перша згадка про годинник на львівській ратуші датується 1404 роком. Наприкінці XV століття вежу львівської ратуші перебудовували. У 1491 році на ній повішали годинниковий дзвін, вагою 1 тонна 100 кілограмів. Години тоді відбивали вручну, аж поки чернець Григорій не побудував новий автоматичний часомір, який повішали в 1504 році.

Відповідно до середньовічних звичаїв, годинник мав бути гарно прикрашений, тож місто попросило маляра Йогана помалювати та прикрасити мірило львівського часу. Згодом місто вирішило, що не готове доручити таку важливу справу Йогану, і запросило Яна Ґелітовського.

У 1527 році Львовом пройшлася масштабна пожежа, яка пошкодила годинник. Ремонт верхньої частини вежі робив архітектор і скульптор на ім’я Лукаш, а от відновленням картин на циферблаті зайнявся домініканський братчик Олексій. Через 20 років годинник знову відреставрували. Тесля на ім’я Симон створив нові стрілки та циферблат. На циферблаті вималювали хід сонця і місяця. Деякі інші прикраси намалював міський годинникар разом із помічником.

У 1571 році знову сталася масштабна пожежа, яка зруйнувала відновлений витвір. Реконструювати його запросили годинникаря Бальтазара Словіка з Перемишля. Бальтазар оглянув часомір і заявив, що ремонту механізм не підлягає. Згорілий годинник зняли з вежі, а на його місці тимчасово помістили інший, який взяли з Галицької брами.

За виготовлення нового годинника взявся Мельхіор Тиль із Сілезії (краю в центрі Європи). Він працював над ним два роки, а потім знову запросили Бальтазара, аби він дав свою оцінку. Годинник Словіку сподобався, тож у 1574-му він вже висів на ратуші.

На початку ХVІІ століття ремонтом годинника займався Себастьян Швайновський, однак робив це дуже довго, оскільки в той час паралельно працювали маляри і муляри, реставруючи гіпсових ангелят навколо циферблата. Відтоді годинник часто замовкав, оскільки із середини ХVІІ століття Львів регулярно піддавався воєнним лихам. У 1721 році зробили новий механізм, але його витіснив новий годинник у 1788 році, який місто купило в єзуїтського костелу. У 1826 році він розбився разом із вежею.

Незабаром на новозбудованій вежі ратуші розмістили годинник, який спеціально привезли з Відня. Львівський науковий світ захоплювався будовою і механізмом годинникової вежі. Регулював його професор Штампфер. Цей дзиґар (застаріла назва годинника) пропрацював 11 років, до «Весни народів». У революційному 1848-му згорів разом із вершечком вежі. Відбудували ратушу в 1851 року, тоді й розмістили новий годинник, зроблений на фабриці Вільгельма Штіле неподалік від Відня. Він залишився головним годинником міста на довгі роки.

Розміщення другого міського годинника

У часи свого процвітання Львів утримував ще один годинник на вежі над парадною Галицькою брамою. Про ту браму завжди піклувалися райці, постійно прикрашаючи її та облаштовуючи. Найбільшою прикрасою був саме годинник, який розмістили в 1549 році. Виготовив цей хронометр опікун бернардинів Станцель Газовий.

Галицька брама

У тому ж році на вежі розмістили годинниковий дзвін та збудували спеціальну комору для годинника. Міський годинникар із того часу зобов’язувався регулювати і накручувати як годинник на ратуші, так і над Галицькою брамою.

Внаслідок пожежі 1572 року вежа над брамою згоріла. У 1564 році Бальтазар Словік виготовив новий годинник у майстерні біля Краківської брами. Тоді, як вже було згадано, виготовлений годинник тимчасово розмістили на ратуші, а в 1574-му перенесли на вежу над брамою.

У 1638–39 роках провели масштабну реставрацію цього годинника. Однак, попри вклад у нього великої кількості коштів та зусиль, «галицький» годинник із часом занедбався. У 1644 році його розібрали. Так історія цього годинника і завершилася.

Інші вежові годинники

Ще один міський годинник розміщувався на костелі єзуїтів. Він висів приблизно з 1670 року і показував лише 12 годин, а не 24. Це пов’язано з тим, що єзуїти запровадили у Львові новий відлік часу. У ХVІІІ столітті біля костелу збудували нову високу вежу, на якій у 1756 році розмістили новий годинник. Старий же викупило місто в 1788 році і розмістило на ратуші. У 1830 році вежа костелу була знищена.

Годинник на вежі Єзуїтського костелу

Ще один годинник висів на костелі кармелітів черевичкових. Треба зауважити, що львівські кармеліти поділилися на черевичкових та босих. Перші взувалися в те ж, що й усі люди, а другі ходили в сандалях на босу ногу. Черевичкові мали свій монастир із костелом на вулиці Галицькій, де згодом розмістилися кримінальний суд і Академічна гімназія. У середині ХVІІІ століття кармеліти повісили на вежі костелу годинник. Він згорів у 1769 році разом із вежею та дзвонами, коли на Львів напали барські конфедерати.

Мали свій годинник і бернардини. Його встановили на вежі костелу й монастиря в 1753 році, простояла вежа з годинником 32 роки, поки бернардинів не вигнали з їхніх приміщень. У 1817 році бернардини повернулися назад, тоді годинник відреставрували, деякий час він був єдиним вежовим дзиґаром у Львові, коли вежа ратуші завалилася.

Існували дискусії щодо того, хто повинен утримувати цей годинник. Бернардинці заявляли, що він служить всьому місту, тому роботу годинникаря повинен оплачувати Львів. Однак, як розповідав годинникар Юзеф Вайс, той часомір був настільки старим, що ні один львівський годинникар не хотів за нього братися. Тому, його вислали аж до Праги, де і відрегулювали. Бернардинський годинник ходив з ідеальною точністю, у той час як хронометр на ратуші запізнювався на 5 хвилин.

Годинник на Бернандиському костелі

Цікаво, що один із бернардинських братчиків настільки опікувався годинником, що постійно закривав найменші щілинки, аби вітер не зашкодив механізму. У 1862 році годинник встановили ще на церкві Святої Анни, а в 1890-му – на костелі Святої Марії Магдалини.

Побутові дзиґари

Про побутове годинникарне мистецтво стародавнього Львова збереглося дуже мало згадок. Та все ж деякі архіви розповідають, що тоді активно використовувалися клепсидри – водяні годинники, які вимірювали проміжки часу за принципом витікання води з посудини. Із середини ХVІ століття в ратуші почали використовувати також механічні годинники.

Виготовляли їх у Львові. Годинникарі міста після того, як отримували звання цехових майстрів, часто дарували зроблені годинники ратуші як доказ їхніх навичок. Так, наприклад, у 1580 році зробив Симон Соколовський. Він віддав міським урядовцям позолочений дзиґар.

Годинникова майстерня давніх часів. Фото з книги Ф. Яворського «Львів давній і вчорашній»

У спадкових міських реєстрах трапляється інформація про годинники круглі пласкі, на яких по колу вигравірувані сім планет; восьмигранні з мідними посрібленими елементами у вигляді коників; чотиригранні подовгасті з малюнком песика; круглі гладкі з гербами; круглі позолочені з вирізьбленими обличчями богинь; латунні позолочені, прикрашені грифонами; круглі невеликі з елементами у вигляді голів імператорів та багато інших.

Тому, можна ствердити, що годинникова історія Львова багата й різноманітна. Очевидно, що не всі вони були створені львівськими годинникарями. Завдяки добре налагодженим торговельним відносинам із Ґданськом Львів мав можливість отримувати предмети розкоші. Сюди приїжджали здібні годинникарі з Перемишля, серед яких був Бальтазар Словік і його батько Павло. Тут залишалися працювати такі майстри, як Григорій Грабінський, Блажей Козарський та інші.

More from author

Як вибрати робот-пилосос для догляду за підлогою

За принципом дії роботи-пилососи нічим не відрізняються від класичних приладів. Вони так само збирають пил і бруд з твердих підлогових поверхонь, килимових покриттів. Але...

Франциск Оленський: львівський скульптор другої половини XVIII століття

Львівські скульптори другої половини XVIII століття продовжили традиції своїх попередників, зокрема Йогана-Георга Пінзеля. Наприклад, вони так само використовували геометризацію форм. Водночас молодше покоління активно...

Львівський монетний двір, або де в середньовічному Львові карбували монети

Перші монети на українських землях з’явилися після колонізації греками. Їх привезли переселенці з грецького міста Мілет. Вперше випустили викарбувані монети в 990 році з...
.,.,.,.