Я працюю на цвинтарі

Більшість львів’ян мріють про високооплачувану перспективну роботу, яка дасть змогу накопичити чималі кошти, завести родину. Однак суспільство побудоване таким чином, що усі види робіт є корисними – айтішнік чи працівник кладовища. Далі на leopolis.one.

Мінуси роботи

Працівники кладовищ, або як їх називають у народі – грабарі, з’явились з появою цвинтарів. В обов’язки грабарів входили роботи щодо облаштування могил, догляд за пам’ятниками. Робота збереглась й до сьогодення.

За офіційною інформацією, у місті функціонує 13 кладовищ, поховання ж здійснюють на Голосківському, а на решті – підхоронюють (ховають поряд з могилами родичів). На кожному цвинтарі працюють грабарі. За різними даними, їх кілька десятків (ті, що працюють на постійній основі). В обов’язки грабаря входить риття глибокої ями, занурення труни, закопування. Грабарі слідкують за чистотою на території цвинтаря, влітку скошують траву між могилами, а взимку прибирають сніг на доріжках.

Робота не передбачає ніякої кар’єри. Багато працівників цвинтарів скаржаться на те, що працюють на мінімальну зарплату, яка складає лише 6500 гривень. З-поміж працівників кладовищ можна знайти колишніх ув’язнених, алко- та наркозалежних. Копати могили доводиться за будь-якої погоди у любу пору року. Особливо важко, якщо похорони восени, коли увесь день йде дощ і ями швидко наповнюються водою.

Самі грабарі скаржаться на те, що на роботі відчувають постійний моральний пресинг, адже щодня зіштовхуються із  атрибутами загробного життя (труни, хрести), постійно бачать людський сум, сльози. Старожили професії стверджують, що у буремні 1990-ті рр. поступали кримінальні пропозиції – поховати на цвинтарі убитих.  

У кожного мінуса є свій плюс

Попри всі недоліки роботи, досвідчені грабарі стверджують, що робота не вимагає великої відповідальності, відсутні стреси – боятись потрібно не мертвих а живих. Досвідчені грабарі стверджують, що завжди можна отримати “калим” від родичів померлого. Грабар Олександр, який працює понад 10 років стверджує, що одного разу до нього та його колег підійшли кілька кремезних молодиків (було це у 2007 р.) та попросили доглянути могилу знайомого (як виявилось – кримінального авторитета). У якості авансу чоловіки отримали кілька пляшок оковитої та…200 доларів США.

Місце вічного спокою

На великих кладовищах міста у грабарів увесь необхідний реманент, спецодяг, робота офіційна (лікарняні). Жартома грабарі говорять, що ніколи не залишаться без роботи, адже люди помирають постійно. Окрім того, частина грабарів поєднують цю роботу з іншими підробітками (наприклад, двірництво, або встановлення пам’ятників).

Особливо “хлібними” для грабарів випадають поминальні дні (1-2 листопада), коли робота буквально кипить, рясніють “замовлення” від родичів покійних. Грабарі стверджують, що до будь-якої роботи потрібно ставитись відповідально, а на те, що скажуть інші – не звертати уваги.

More from author

Історія ринків у Львові, або де містяни купували продукти та крам у минулому

Ринки - це таке звичне і буденне явище у повсякденному житті, що ми навіть не цікавимося їхньою історією, та й не сподіваємося від неї...

Історія філософського факультету ЛНУ імені Івана Франка

Львівський національний університет імені Івана Франка є одним з найдавніших вищих навчальних закладів України та має досить давню історію. Університет заснували у 1661 році,...

Найстаріша щоденна газета Галичини: про часопис “Діло”

Однією з перших газет, що видавалися українською мовою в Галичині є часопис «Діло». За роки свого існування видання декілька разів закривали та відновлювали. Часопис...
.,.,.,.