Продавали насіння, сигарети, квіти…

1990-ті рр. стали “шоковою терапією” для усіх мешканців пострадянського простору. Розпався СРСР і людям довелось прилаштовуватись до ринкових відносин. Якщо раніше усе контролювала держава, то після краху Союзу його громадяни стали керманичами власних доль. Масово зачинялись підприємства, нормою стали мізерні зарплати та їх затримка. Страшний розгул криміналітету, корупція та багато іншого. Звичайно, кмітливі знайшли своє місце під сонцем, змогли накопичити чималі капітали. Однак велика кількість людей опинилась “за бортом” – спились, повмирали у злиднях, не знайшли себе у нових реаліях. Виживав хто як міг – торгували усім чим можна було, їздили на заробітки, працювали на кількох роботах, займались нелегальним обміном валют. Не виглядало нонсенсом те, що вчителі торгували на базарах одягом, або інженери підробляли вантажниками. У місті було багато місць “вуличної торгівлі”. Одне з таких – кінцева зупинка трамваю №2 по вул. Пасічній, пише leopolis.one.

Бонус до пенсії 

Кінцева зупинка трамваю №2 стала справжнім клондайком, хлібним місцем для продавців, адже у 1990-ті рр. по Личаківській та Пасічній курсувало дуже мало автобусів і трамваї були майже постійно “забиті” пасажирами. Виходячи на кінцевій зупинці, пасажири не могли оминути вуличних торговців. На самій зупинці, під навісом, як під час шикування на параді, розташувались продавці насінням, переважно пенсіонери. Серед асортименту – виключно смажене соняшникове або гарбузове насіння, смажений арахіс. Склянка (приблизно 50 мл.) насіння коштувала 25 коп., арахісу – вдвічі дорожче. Продавці не вирощували насіння чи арахіс, а скуповували його оптом на Привокзальному, Галицькому та Краківському ринках. “Бізнес” міг приносити чималі прибутки – у людний день кожному продавцю вдавалось продати 100 а й то й більше склянок насіння, кілька десятків склянок арахісу. Тарою слугували паперові саморобні мішечки, які торговці виготовляли вдома з старих книжок, газет та журналів. 

Типовий саморобний паперовий пакетик для насіння

Були випадки, коли один з продавців, пан Богдан, який полюбляв зазирнути до кафе “Зелен Гай”, робив мішечки з еротичних газет та журналів і його насіння користувалось великим попитом серед школярів. Торгували насінням пані Юзефа (пенсіонерка-полячка, що мешкала поблизу 28-го авторемонтного заводу), вже згаданий пан Богдан, пані Слава (виходила торгувати виключно після 14:00), та пані Леся (“біла ворона” серед пенсіонерів, оскільки її вік становив не більше 45 років). 

Навпроти пішохідного переходу, поряд з газетним кіоском та телефонною будкою, розташувались продавці квітами, які продавали власний товар, вирощений на городах свої будинків. Особливо “хлібними” для продавців були 9-е травня, коли величезна кількість народу прямувала на Пагорб Слави та 1-е вересня, коли батьки купували квіти школярам. 

Поблизу 28-го авторемонтного заводу (там де тепер працює заправка “Окко”) розташовувались числені “палатки” – торгові точки, де продавали як споживчі товари (крупи, олію, фрукти, рибу) так і промтовари (порошки, мило). Взимку функціонувала палатка з продажу піротехніки. Вантажники зранку встановлювали палатки а увечері їх демонтовували. Біля палаток знаходилась група продавців, що збували сигарети. На відміну від продавців насіння, ті продавали свій товар “на ногах”, увесь час пересуваючись по вулиці. Такий “рухливий” продаж був практичним – люди повинні були бути постійно на сторожі, зникали під час появи міліції. Старожилами торгівлі сигаретами були пані Анна, яка офіційно працювала двірничкою, та її чоловік Ярослав (вже давно покійний).  Виділялась також інша двірничка, пані Надія, яка встигала не лише підмітати, продавати сигарети, а й торгувати вербою на Великодні свята, букетами під час Спаса, Маковія.

Продавці чудово знали один одного, не допускали до торгівлі чужинців. Продавці сигарет та власники палаток сплачували данину рекету та правоохоронцям (насамперед дільничному), аби мати можливість вільно торгувати та не боятись конкурентів. 

         

Кінцева трамваю №2, вул. Пасічна. 2000-рр.

Канули у небуття

Змінились часи, усі продавці квітів та насіння повмирали. Зникли торгові палатки та продавці сигарет. На зміну їм прийшли магазини та кіоски. Насіння тепер вільно продається у пакетиках. 

Для когось це був додатковий заробіток, можливість провести час у розмові з іншими, на свіжому повітрі, для частини – єдиний заробіток. На вул. Личаківській до сих пір можна побачити селян із прилеглих до Львова сіл, які продають городину (картопля, цибули, буряки, інше), врукти, сир, молоко та яйця. Спочатку селяни збували свою продукцію поряд з дитячою бібліотекою (вул.Личаківська 189), далі “перемістились” через дорогу, поряд з будинком №193, а тепер торгують поряд з АС№6. З однієї сторони продукція селян – домашня, з власного городу. З іншого – досить часто вони торгують нею у антисанітарних умовах (просто з асфальту), без дотримання санітарних норм (ніхто не перевірить свіжість сиру чи молока). З часом вочевидь і така торгівля зникне

More from author

Стрибок з парашутом: незабутній подарунок на день народження

Обираючи подарунок, можна піти двома шляхами: обрати стандартний презент, або ж екстремальний, котрий ви запам’ятаєте на все життя. Якщо вас приваблює другий варіант, тоді...

Продавали насіння, сигарети, квіти…

1990-ті рр. стали “шоковою терапією” для усіх мешканців пострадянського простору. Розпався СРСР і людям довелось прилаштовуватись до ринкових відносин. Якщо раніше усе контролювала держава,...

У Львові з’явилась перша школа з вивчення білоруської мови

Навчальний заклад створений з ініціативи Білоруського кризового центру у Львові. В проєкті також взяв участь міський осередок "Пласту". У школі в першу чергу навчатимуться...