Від дзвонів до гармат – ливарники Львова

У давньому Львові на високому рівні розвивались ремесла пов’язані з обробкою металів. Створювали цехи, мали багато замовлень ковалі, слюсарі, зброярі, ливарники. Останні створювали як зразки зброї так й посуд, дзвони та інші вироби, пише leopolis.one.

 Початки ливарства у місті

Дослідник Віктор Волошенко зазначає, що потужні центри ремісничої діяльності переміщались з Наддніпрянщини та інших теренів до Волині та Галичини у XIII ст. Це було пов’язане з  монголо-татарською навалою, межуванням західноукраїнських земель з Європою. Про це свідчать численні археологічні знахідки (кресала, цвяхи, свердла, сокири та інші предмети).

Дослідник Ярослав Кісь стверджує, що у документах перший ливарник Львова згадується у 1341 р., коли було виготовлено дзвін для собору св.Юра. На початку XV ст. при міській раді працював ливарник, який займався виготовленням гармат.

Краєзнавці стверджують, що ливарниками працювали також зброярі та годинникарі. Серед таких були Лаврентій Гелленбазен (у 1414-1416 рр. виготовив першу гармату), Петро Шефеляр. У 1468 р. у місті навіть постала міська ливарня гармат, де працювали майстри Валентин та Ян. Ливарники займались також виготовленням пороху, селітри та посуду. У 1491 р. на замовлення міських урядників, майстер Валентин Фальтен відлив дзвін. Матеріалом для створення став старий дзвін, який переплавили.

Дзвін собору св.Юра

Майстри на всі руки

Серед ливарників було чимало іноземців (переважно німці). Оскільки ливарники працювали з різною сировиною, то їх поділяли на представників “людвісарства” (виготовлення предметів з міді) та “конвісарства” (предмети з олова та цинку). Представники першої категорії виготовляли гармати, дзвони, аптекарські ступи, ліхтарі, інше. Представники другої групи могли виготовляти різноманітний цинковий посуд.

Мідна посудина XV ст.

Ливарників можна назвати багатопрофільними спеціалістами, оскільки вони не лише відливали вироби з різноманітних металів, а й мали неабиякі знання у будівництві (контролювали міські фортифікації), зброярстві (створювали гармати та інші зразки зброї).

Серед ливарників були справжні митці. Серед таких можна назвати німців Леонарда Герле та його сина Мельхіора, які відливали дзвони та гармати. Гармати, виготовлені у майстерні Герле мали дуже хороші функціональні якості та високе художнє оздоблення, відрізнялись від інших зразків, створених на теренах Речі Посполитої. Майстри династії Герле у 1570-71 рр. створили гармату “Орел”. На гарматі зображено герб Львова, чорногуза з вужем у лапі, орла на гілці, квадригу з воїнами та девіз. Цей витвір є однією з найвизначніших пам’яток львівського ливарства.

У майстерні Герле працював міський гарматник Юрко, який у 1624 р. створив “Кампіанівську” гармату. Вона отримала таку назву через те, що її замовив у майстра Мартин Кампіан – заможній меценат.

Відомим ливарним витвором Мельхіора Герле є гармата 1573 р., яка має масивні форми, прикрашена чотирма фризами. На ній можна побачити багато рослинного орнаменту. Тильну частину гармати завершує пластичний маскарон лева.

Ще однією ливарною династією Львова були Георгій Франке та його сини Каспар, Іоан та Андрій. Гармати та дзвони виготовлені цими майстрами ставали справжніми витворами мистецтва. Представники родини Франке створили також саркофаги магнатів Синявських та статую Архангела Михаїла (Королівський арсенал). Саме у Львові були створені дзвін Домініканського монастиря “Ісайя” та дзвін Бернардинського монастиря. Серед відомих львівських ливарників можна згадати Григорія Бельховича, Федора Полянського, Петра Гнатовського, Іоана Лебрехта та інших.

Одна з гармат, вилитих у Львові

Власний цех

Ливарники тривалий час не створювали власного цеху. Це можна пояснити тим, що вони доволі довго працювали у спілці з представниками інших ремісничих професій. Окрім цього ливарники часто виконували різнопланову роботу, за контрактом. Лише у 1600 р. ливарники створили власний цех. 

Відомо, що навчання ливарному мистецтву становило чотири роки. У ливарників, як й у представників інших ремісничих професій, був поділ на учнів, підмайстрів та майстрів.

Важке ремесло

У відкритих джерелах зовсім небагато інформації щодо повсякденного життя львівських ливарників. Відомо, що представники цієї професії повинні були знати різноманітні розрахунки (геометрію), фізичні властивості різних металів, мати хороший фізичний стан. Робота була травматичною та небезпечною, адже доводилось працювати з вогнем та розплавленими металами.

Відомо, що львівські ливарники співпрацювали із своїми колегами з Кракова. Два ливарські цехи були найпотужнішими у всій Речі Посполитій. Львівські та краківські ливарники узгодили виробництво посуд з цинку найвищого ґатунку (дванадцятого ступеня). Представники двох цехів погодились виставляти по два ливарники на ярославські ярмарки, та по одному на перемишльські. Ця угода між Львовом та Краковом була укладена у 1567 р.

Ливарники боролись з купцями, які привозили до міста готові товари. Доходило навіть до судових позивів та конфіскації виробів. Ливарників можна сміливо назвати митцями, адже їх металеві вироби нагадували справжні шедеври мистецтва. Майстри були художниками, оскільки декорували свої вироби. Ливарники давали знак якості та гарантію своїм виробам. Наприклад перед передачею гармати замовнику, ливар міг зробити з неї кілька пострілів, аби покупець пересвідчився, що виріб не бракований.

Архангел Михаїл – витвір львівських ливарників

Занепад ливарної справи

Дослідник Ярослав Кісь стверджує, що з другої половини XVIII ст. ливарство починає занепадати. У 1778 р. у Львові налічувалось лише три представники цієї професії, а у 1829 р. – два. Дослідники пов’язують занепад ремесла з появою фаянсового, фарфорового та інших видів посуду, який коштував дешевше за цинковий.

У 1890-х рр. у Львові працювала фабрика з виготовлення машин та металевих виробів, де займались й виплавкою металу. На підприємстві працювало понад 30 робітників. Ливарні майстерні можна було зустріти також у Бродах. У 1847 р. Генріх Шапіра створив у Львові підприємство, працівники якого виливали різноманітні написи, таблички, вивіски. Підприємство отримувало нагороди на крайових та міжнародних виставках.

У XIX ст. у Львові та області продовжували відливати дзвони. У 1842 р. Ян Ярошевський виготовив дзвін для костелу бернардинців у Львові вагою 4235 фунтів. У 1898-1899 рр. у Львові вилили два дзвони – “Борис” і “Гліб”.

У XX ст. у Львові почали створюватись майстерні з лиття бронзи. У 1923 р. у Львові з’явилась майстерня Михайла Брилинського. Майстерня діяла до 1939 р. й її працівники виготовили десятки дзвонів (деякі мали вагу понад 500 кг) для храмів Тернопільської, Львівської та Рівненської областей. Майстри створювали спеціальні креслення, а художник, перед створенням дзвону, проєктував різноманітні орнаменти, форми, написи. У довоєнному Львові діяла бронзова майстерня І.Кузьмича, фабрика кадил Осипа Курилка. Львівські майстерні ливарства виготовляли предмети освітлення (вуличні ліхтарі, світильники, підсвічники), предмети релігійного культу (кадила, дзвони, хрести), карнизи, аптечні ступи та багато інших виробів. З повернення радянської влади до Львова, у 1944 р., виготовленням різноманітних металевих виробів почали займатись на державних підприємствах.

More from author

Як вибрати робот-пилосос для догляду за підлогою

За принципом дії роботи-пилососи нічим не відрізняються від класичних приладів. Вони так само збирають пил і бруд з твердих підлогових поверхонь, килимових покриттів. Але...

Львівські часоміри та їхні годинникарі

Механічні годинники в Європі почали з’являтися в XІV столітті. До Львова перший часомір потрапив у 1404-му. Його розмістили на вежі львівської ратуші. Після цього...

Франциск Оленський: львівський скульптор другої половини XVIII століття

Львівські скульптори другої половини XVIII століття продовжили традиції своїх попередників, зокрема Йогана-Георга Пінзеля. Наприклад, вони так само використовували геометризацію форм. Водночас молодше покоління активно...
.,.,.,.