Правоохоронні органи виконують різну роботу. Карний розшук розслідує злочини, відділ дізнання з’ясовує обставини, патрульна поліція підтримує порядок, а центр експертизи шукає докази. Королівський Львів не знав такої системи. У міській сторожі стабільно бракувало людей, їм не завжди вистачало сил навіть для затримки злочинців. Тож до охорони громадського спокою залучалися найнеочікуваніші службовці, пише сайт leopolis.one.
До прикладу, війт одночасно був детективом, керівником кримінального суду та управлінцем. Таке розмаїття обов’язків було нормальним для середньовічного і ранньомодерного Львова. У ті часи існували дуже чудернальці служби, міські посади вільно продавалися і купувалися, а зловживання повноваженнями вважали невеличким грішком.
Тимчасові борці з криміналом
На початку XVII століття Львів переживав нелегкі часи. Безперервні війни і грабунки татар вбивали економіку, також у місті постійно квартирували солдати, найманці і шукачі пригод. Тобто люди, схильні до насильства і охочі до розваг в тилу. Не дивно, що рівень злочинності різко зріс і варта виявилася безсилою.
У 1623 році магістрату довелося найняти нічну сторожу: 50 вояків, котрі патрулювали Львів і навколишні райони вночі. Звісно ж, досвідчених бійців навантажили додатковими функціями. На світанку вони вирушали до торгових шляхів, щоб ловити, затримувати і доправляти у місцеву тюрму перекупів. Спекулятивна торгівля вважалася злочином і суворо каралася.
Вартовим платили 4 угорські талери на місяць (непогана зарплата, на ці гроші можна було купити середнього вола). Також вони отримували безплатний одяг (рідко) і звільнялися від податків. Якщо чоловіків калічили під час служби, їм надавали пенсію. Нічна сторожа вартувала великих грошей, тож її відмінили при першій нагоді.
Ландвійти і цекляри: архаїчні служби середньовіччя
Околиці Львова охороняли ландвійти — представники магістрату у передмісті (районах, які були за межами оборонних стін). Вдень вони керували громадою, слідкували за дотриманням законів, головували на зборах. А ввечері — очолювали групи з місцевих жителів («старших»), обраних для патрулювання. Побачивши порушення, добровольчий патруль втручався або викликав міську сторожу.
Також існувала посада цеклярів — тілоохоронців і приватних агентів бургомістра (міського голови). Вони виконували роль середньовічної поліції спеціального призначення: залагоджували делікатні справи, розправлялися з ворогами влади, займалися дорученнями, котрі вимагали повної тиші.
Сили спеціального призначення
Спочатку розслідуванням злочинів завідував війт — голова кримінального суду. Він мав багато додаткових обов’язків:
- Боротьба з азартними розвагами, котра завжди проходила невдало. Жодні закони не могли розлучити львів’ян з картами і костями.
- Нагляд за виконанням вироків. Війт відвідував страти і засвідчував, що злочинці отримали належне.
- Контроль жебраків. Доводилось слідкувати за тим, аби здорові чоловіки не сміли просити гроші. Працездатних волоцюг затримували і скеровували на примусові роботи.
Через надмірну кількість обов’язків війт був поганим детективом. Тож для розслідування злочинів ввели нову посаду — возного. Він проводив обшуки в приватних будинках (за згодою суду), брав свідчення, конфісковував знаряддя злочинів і докази порушень. А також виступав у ролі прокурора — звинувачував підозрюваних у суді і доводив їх вину. Звісно ж, йому дозволялося носити зброю.
Цікаво: голос возного прирівнювався до голосу двох свідків, адже він говорив «від себе і від імені своєї посади». Періодично його залучали до нагляду за особливо цінними (або ж страшними) злочинцями.
У XVII ст. возний заробляв 4 злотих на тиждень. Чи були у нього інші обов’язки? Звісно. Він оголошував рішення суду, поширював документи про розшук злочинців, повідомляв народ про зміни і привілеї, виступав на судових засіданнях. Кожну послугу додатково оплачували, а загальна зарплата була дуже високою. Зворотною стороною медалі стала ненависть простого народу (ніхто не любить людей, котрі лізуть у чуже життя і при першій нагоді застосовують силу).
Цікаво: якщо возний погано працював через меркантильні інтереси (зокрема — хабарі), його звільняли і били батогами.
Переклад і контррозвідка
Львів був єдиним містом Польщі, де існувала посада перекладача (товкмач, interpres, proxineta). Він вів переговори з іноземними купцями. А оскільки місто стояло на торгових шляхах між заходом і сходом, сюди приїзджало багато греків, вірмен, турків, валахів. Зустрічалися навіть араби та іранці.
Тож не дивно, що від перекладача вимагали знання східних мов. Зазвичай ці функції виконували греки або вірмени, котрі тісно контактували з Османською імперією і цивілізаціями Сходу. Аби зайняти посаду, кандидати платили величезні суми. Вочевидь, видатки швидко компенсовувались, адже служба ніколи не пустувала. Інколи працювало одразу два товкмача.
Одночасно перекладачі виконували поліцейські функції — займалися контррозвідкою. Вони пильно стежили, щоб шпигуни не проникали у місто під виглядом торговців. Особливу увагу приділяли туркам і їх підданим. Зважаючи на те, що у XVII ст. Львів двічі штурмували мусульмани, підозри мали певне підґрунтя.
Цікаво: у місті заборонялося укладати угоди з чужеземцями без присутності перекладача. Також він очолював окремий підрозділ: торгову поліцію. Це був невеличний загін бійців, котрі охороняли товкмача і стежили, аби ніхто не торгував у великі свята (що було заборонено на законодавчому рівні).
Інші чудернацькі посади
Одним з найхимерніших цехів Львова були цирюльники. Вони стригли, брили, робили массаж, проводили хірургічні операції, займалися стоматологією, завідували банями… До них охоче зверталися за медичною допомогою, адже послуги «дипломованих медиків» були дуже дорогими. Народні умільці проіснували до XIX століття, з часом їх витіснили дипломовані лікарі.
Мультизадачністю вирізнялися кати. Окрім страт і насильства, вони займалися лікуванням, слідкували за порядком на вулицях, допомагали правоохоронцям і виконували функції санітарів. Навіть перевантажена міська сторожа мала додаткові обов’язки: під час свят вона організувала салюти (точніше стріляла з салютних гармат).
Багато професій здаються химерними з точки зору сучасності, але були цілком буденними для давніх львів’ян. Так у середньовіччі не існувало гучномовців і радіо. Тож про початок свят, приїзд королівських осіб та інші важливі події сповіщали трубачі. Їх інструмент видавав гучний і пронизливий звук, котрий було чути на всіх вулицях.
Місто наймало окремих людей, котрі зачиняли і відчиняли ворота. Через відсутність каналізації санітарну чистоту доводилося забезпечувати вручну. Цим займалися злотники: вони викопували і вивозили екскременти за межі міста.
Доля чудернацьких служб у добу Габсбургів
На відміну від поляків, австрійці були цілком сучасною нацією. Тож коли вони перейняли владу у Львові, більшість архаїчних служб були негайно скасовані. Ціпаків, возних і добровольчі патрулі замінила сучасна поліція, медицина перейшла до професійних лікарів, переклад перетворився у звичайну послугу, а найманців перестали залучати до правоохоронних завдань.
Поступово Львів став сучасним містом. Але деякі середньовічні професії ще довго зберігали актуальність. Кати проіснували до середини XIX ст., злотники — до початку XX ст., а трубачі (в дещо іншій формі) працюють і досі. Віднедавна вони виконують нову важливу функцію — віддають останню шану загиблим героям.