У 1356 році Львів отримав магдебурзьке право, відтоді містом керували місцеві жителі. Вони приймали закони, регулювали бізнес, карали злочинців… І, звісно ж, забезпечували правопорядок, що було дуже складним завданням через строкатість населення, пише сайт leopolis.one.
У XIV-XV ст. Львів був фактично німецьким містом. Тут проживало багато поляків, вірмен і євреїв. Що ж до українців: величезний потік колоністів перетворив їх у меншість. Кожен народ розмовляв своєю мовою, мав свої традиції і вірив у свого Бога. Це створювало ідеальні умови для зародження конфліктів. Клопоту додавали й іноземці: місто стояло на перетині торгових шляхів, його відвідували тюрки, італійці, московити, угорці, румуни…
Щоб забезпечити порядок на вулицях, міські брами закривали на ніч. Але це не рятувало від місцевих дебоширів, ласих до бійки, алкоголю і грабунків. Населення постійно росло, а разом з ним зростала і кількість маргіналів. З’явилася потреба у професійній сторожі, що каратиме злочинців і стежитиме за порядком.
Перші хранителі спокою
На початку XV століття у Львові з’являється нова служба — ціпаки. Їх озброювали ціпами (звідси і назва): довгими палицями, до яких прикріпляли ланцюги з бойовими гирями. Також ціпаки мали кіраси (металеві обладунки). А ось вогнепальну зброю і шоломи надавали лише під час облог та інших критичних ситуацій.
На озброєнні ціпаків перебували салютні гармати для урочистих заходів (своєрідна заміна феєрверків). З ними постійно траплялися негаразди: вони вибухали на міських мурах, ламалися, ржавіли. А одного разу горе-охоронці навіть втопили їх у рову (штучній водоймі, що ускладнювала штурм міста). Ситуацію врятували жебраки, що витягли дорогоцінне майно за винагороду. Тож очевидно, члени сторожі були поганими артилеристами.
Як і сучасна поліція, правоохоронці носили блакитну уніформу (за винятком десятників, що ходили у червоному). На голову одягали ведмежі шапки, прикрашені емблемою міста. Влада дуже неохоче виділяла гроші на нове обмундирування, тож характерною рисою ціпаків був обшарпаний і дещо жалюгідний вигляд.
Служба в підвалі та понаднормові обов’язки ціпаків
«Робочий день» розпочинався вночі, а службове приміщення розташовувалося в підземеллях ратуші, поруч з тюремними камерами. Це було темне, смердюче і страшенно холодне приміщення. Особливо важко там було зимою. Якщо міська влада забувала надіслати дрова (це ставалося досить часто), сторожа просто йшла додому. Історики Львова іронічно писали, що безпека міста «всеціло залежала від наявності дров».
Почувши сигнал тривоги, ціпаки негайно вирушали на місце злочину. Вони виконували широкий спектр роботи:
- Гасили народні заворушення (включно з бійками поляків та русинів);
- Вгамовували правопорушників (часто — кулаками або палицями);
- Зупиняли бійки і погроми (переважно єврейські);
- Придушували повстання у навколишніх селах (їх жителі відбували панщину на користь Львова).
Якщо вина підозрюваного була очевидною, його затримували і кидали за ґрати. Часто процес супроводжувався побоями. У XV-XVIII ст. територія Львова залишалася відносно невеликою, отже варта досить оперативно реагували на виклики.
Міська сторожа періодично виконувала додаткові обов’язки:
- Охороняла важливих гостей Львова.
- Супроводжувала міських чиновників до інших міст.
- Забезпечувала порядок під час проведення свят.
Їх використовували як урочисту варту (дещо обшарпану, але іншої не було). З XVIII ст. сторожа почала наглядати за в’язнями (до цього їх хіба що приковували до стін або били за погану поведінку). Одночасно охоронцям довірили нагляд за станом в’язниць. А ось розслідуванням злочинів займалися інші служби: війти і возні.
На відміну від катів, ціпаки отримували скромну зарплату. Зате їх ховали за кошт міста, а сім’ям померлих платили компенсації. Також передбачалося відшкодування за службові травми.
На початку XV століття ціпаків було 4, в подальшому їх кількість постійно зростала. У 1772 р. в місті служило 15 вартових. Під час облог штат «поліції» поповнювали добровольці, яких озброювали з дозволу магістрату. Нових кандидатів приймали лише за рекомендацією «ветеранів». Вступаючи на службу, ціпак клявся чесно і сумлінно захищати місто.
Головні суперники вартових, їх репутація серед простого народу
Ціпаки ворогували з солдатами міського гарнізону і слугами старости (королівського представника у Львові). Простіше кажучи: правоохоронці і військові Львова безжалісно лупцювали одне одного протягом трьох століть. Зазвичай все обмежувалося вибитими зубами і синяками, але траплялися й серйозні інциденти. У 1737 році вартового так віддухопелили, що магістрату довелося передати 10 злотих (величезна сума) на послуги лікарів і купівлю цілющих мазей.
Ціпаки дуже впевнено почували себе у Львові. Їх зневажали, але боялися. Народ дратувала надмірна агресивність вартових, легковажне ставлення до обов’язків і своєрідна манера спілкування. Обшарпана уніформа сторожі теж била по авторитету (і залишалася популярною для жартів протягом століть).
Громадська непокора траплялася рідко. При появі ціпаків порушники намагалися втекти або різко заспокоювалися. Нікому не хотілося отримати удар металевою гирею, усіяною гострими шипами. Але траплялися винятки. В міських хроніках збереглася історія про хороброго українця, майстра шевця і злісного порушника громадського спокою. Він перетворив свій дім на фортецю і відважно боровся з переважаючими силами. Про «львівського рембо» можна прочитати в окремій статті.
Розпуск ціпаків, їх головні проблеми
Правоохоронна служба припинила своє існування разом з Річчю Посполитою (Польщею). Коли Львів перейшов під владу Австрійської імперії, німці скасували більшість застарілих законів і організацій. Дісталося і ціпакам. Вони справді не відповідали вимогам часу і мали багато проблем:
- Обмежена юрисдикція: ціпаки не обмінювалися інформацією з своїми колегами. Якщо злочинець прибував з іншого міста, про нього нічого не знали. Коли порушник покидав Львів, про його подвиги нікому не повідомляли.
- Жалюгідний вигляд: в німецьких країнах поважали поліцію, служба залишалася почесною. В очах австрійців ціпаки-обірванці були карикатурою на правоохоронні органи.
- Низька дисципліна: вартові регулярно порушували громадський спокій, влаштовуючи бійки з солдатами та слугами старости. Їх непідкупність купувалася, а сумлінність викликала сумніви.
- Невідповідність сучасним вимогам: міська сторожа не вміла оформлювати документи, заводити справи на підозрюваних, ввічливо спілкуватися з цивільними людьми. Було простіше найняти нових людей, аніж перевчити «середньовічних професіоналів».
У 1772 році виконання поліцейських функцій передали окружним старостам (представникам імператорської влади у різних районах Галичини). А в 1785 році у місті створили сучасну поліцейську службу. Але це тема для окремої статті.
Цікаво: австрійська влада передала озброєння ціпаків в музейні фонди, воно збереглося до наших днів. Якщо захочете роздивитися ціпи та обладунки, відвідайте львівський музей зброї «Арсенал».