Шевці — це найчисленніший і найскандальніший цех королівського Львова. Більшість ремісників ледве зводила кінці з кінцями, однак вони любили життя і брали від нього все. Слава ремісників досягла таких масштабів, що у народі з’явилася нова приказка: «П’яний, як швець». Подекуди її використовують і сьогодні, пише сайт leopolis.one.
Довідка: шевці (також відомі як чоботярі) займалися ремонтом і виготовленням взуття.
Алкоголізм на роботі і дірки в бюджеті
Алкоголь був найкращим другом шевців. Пили не відходячи від каси, тобто — просто в цеху. Вибори голови починали і завершували чаркуванням, професійні зібрання переходили у гучні гулянки. Було прийнято відзначати великі свята, міські змагання, вступ новачків і посвяту в майстри. Якщо приводу не знаходили — його придумували спільними зусиллями.
У XVII ст. витрати на алкоголь поглинали значну частину цехового бюджету. Вечірки досягли таких масштабів, що у справу втрутився магістрат. Після кількох судових розслідувань і спеціальної перевірки шевцям наказали обмежити витрати на питво. Це принесло певні результати, але традиція чаркування нікуди не ділась. У майбутньому вони продовжили влаштовувати гучні застілля.
Улюбленим напоєм шевців був мед: алкогольний напій на основі меду і води з додаванням трав, ягід, прянощів. Наприкінці XVII ст. в меню увійшла горілка. Били багато, аж поки не валилися під стіл.
Цікаво: через мовні і релігійні конфлікти у місті довго існувало два цехи: руський та польський. Лише у 1641 р. їм вдалося домовитися про об’єднання. Відтоді у братстві встановився паритет: на зборах обирали двох керівників — католика і православного.
Барна культура братства шевців
В приміщеннях цеху відзначали спільні і головні події, тоді як приватні зустрічі проходили у шинку. Перш ніж обрати заклад, ремісники домовлялися з його власником про першочергове обслуговування і можливість пити в кредит. Іноді сума боргу досягала таких масштабів, що шевцям доводилося змінювати «бар». Вечірки чоботярів неодноразово згадуються у комерційних записах, скаргах і міських хроніках. З них ми дізнаємося, що під час виборів братство могло випити 160-180 літрів меду (його міцність дорівнювала вину, або була вищою).
Плітки, образи і походи в суд: конфлікти у ремісничому середовищі
Шевці любили потеревенити і охоче ділилися пікантними історіями (часто — повністю вигаданими), найпопулярнішим сюжетом була крадіжка. Якщо ремісник хотів образити колегу, то звинувачував його у любові до чужого майна. Часто це призводило до бійок і офіційних розслідувань.
Міський суд безперервно розглядав конфлікти ремісників: про крадіжку копченого м’яса, про зниклі миски, про погані слова… Іноді процеси завершувалися покаранням злочинця, інколи — штрафом для неправдивого інформатора, та зазвичай справи просто розвалювалися, бо були фантазією ображених ремісників.
У львівських цехах діяла своєрідна дідівщина, майстри мали необмежену владу над учнями. Образи, фізичне насилля і самодурство були невід’ємною частиною навчального процесу. Іноді підлеглих доводили до такого відчаю, що вони шукали порятунок у суді. Так, у 1707 році підмайстер Андрій Зєнкевич поскаржився на безпідставні побої і образи на роботі. Його керівник знайшов цікаве виправдання: «господар має право виховувати своїх слуг, інакше вони поринуть у гультяйство».
Вислухавши обидві сторони, суд виправдав забіяку, але наказав йому тримати руки при собі. А хлопцю веліли повернутися до роботи і не водитися з поганою компанією. Пізніше Андрій Зєнкевич стане цехмайстром (головним шевцем міста) і займатиме цю посаду майже 10 років. Тож, мабуть, суворе покарання дало гарні плоди.
На захисті чотирилапих
Однією з найдошкульніших образ серед ремісників було звинувачення у гицельстві (вбивстві собак), такі закиди стабільно переходили у бійки і розслідування. У 1706 році міський суд настільки втомився від «чотирилапих справ», що достроково закрив процес і наказав всім учасникам «більше не сміти турбувати Бога Всемогутнього такими дурницями». Звісно ж, шевці проігнорували вказівку.
Чаклунство і розпуста
Якщо чоловіків обзивали гицелями або злодіями, то жінок звинувачували у чарівництві або розпусті. Одного слова «чаклунка» було достатньо, аби отримати судовий позов. У стародавньому Львові не жартували з магією, тут спалювали відьом аж до початку XIX ст.
Приводом для звинувачень часто ставала народна медицина. У бідних шевців не було грошей на докторів чи навіть цирульників (одна з химерних професій середньовіччя). Тож їм доводилося лікуватися зіллями, травами і заговорами. Побачивши підозрілі обряди і мікстури, пильні сусіди спішили повідомити владу про чарівницю.
Не менш важкою образою були звинувачення у розпусті. Зради вважалися важким гріхом (з боку жінки). Невірні панянки миттєво перетворювались в ізгоїв (хоча бували і винятки). Тож шевчині вкрай запекло боронили свою честь, почувши бодай натяк про невірність. Зазвичай судові справи завершувалися покаранням неправдивих інформаторів або сімейним примиренням.
Як жили дружини шевців?
У королівському Львові не знали фемінізму та емансипації. Жінка мала берегти домашнє вогнище, дбати про рідних і в усьому підтримувати чоловіка. Більшість так і жила, але траплялися яскраві винятки, описані у судових справах. У XVII ст. велося багато розслідувань проти панянок: їх звинувачували в алкоголізмі, безпідставних образах та навіть бійках. Дружини шевців лупцювали одне одну, нападали на майстрів, допомагали чоловікам відгамселити кривдника.
Панянки відвідували шинки (що було нетиповим для жінок у той час), а багато з них зловживали алкоголем. Особливо буйних дам затримували та увязнювали. Після відбуття покарання вони присягалися поважати і слухатись чоловіка, кинути пити, дбати про дітей, не сваритися. Дружини часто потерпали від насильства в сім’ї. Стусани чоловіків вважали нормальним виховним процесом. Водночас у багатьох родинах реальна голова сім’ї носила спідницю.
Вічні порушники громадського спокою: бійки з чужими та своїми
Найчастіше шевці боролися з кравцями — другою за популярністю професією у місті. Між ремісниками постійно спалахували бійки, вони переростали у масові побоїща, котрі доводилося заспокоювати ціпакам. Шевці в принципі мали складні відносини з іншими цехами. Через бідність і неоднозначну репутацію до них відносились досить презирливо. Суд неодноразово розбирав шевські конфлікти з мечниками, ковалями, пекарями, кондитерами та представниками інших професій.
Та переважно шевці товкли одне одного. П’яні ремісники не слідкували за язиком, тож словесні образи стабільно переходили у бійки. Траплялися напади через майнові суперечки, любовні трикутники, «лінь і неповагу учнів». Майстри били підмайстрів, а підмайстри — майстрів.
Порушників карали штрафами, садили у тюрму, примушували просити вибачення і клястися вести порядне життя. Але щороку траплялись нові історії, а більшість інцидентів взагалі не доходила до суду. Також шевці ворогували з юдеями. Вони регулярно боролися з євреями і брали участь у окремих погромах.
Післямова
Після прочитання статті може скластися враження, що шевці лише пили і потрапляли в дурні історії. Звісно ж, це не так. В їхньому житті було багато світлих моментів, відповідальних майстрів і щасливих сімей. Але у давньому Львові ніхто не описував побут простих людей. Найбільше уваги діставалося скандальним і резонансним подіям, а головним джерелом інформації про побут ремісників залишаються судові вироки і міські реєстри.