Як далі склалася доля молодої вчительки, яка заснувала найстаріший у Львові навчальний заклад для дівчат? Розповідаємо далі на leopolis.one.
Душа “клавдинок” і підтримка повстанців
Ще перед повстанням 1863 року троє дівчат-вихованок Феліції, найстаршій з яких було 16 років, створили у Львові Товариство імені Клавдії Потоцької. Це була дружина Бернара Потоцького, яка під час Листопадового повстання активно організовувала жіночу допоміжну службу для армії, фінансувала повстанський госпіталь, працювала медсестрою, власним коштом організувала установи з догляду за ветеранами повстання, а 1833 року у Женеві відкрила будинок для літніх людей для польських емігрантів, тому Клавдію поважала вся Польща.
Створене дівчатами Товариство перетворилося на Революційний жіночий комітет сестер Клавдії, учасниць якого називали “клавдинками”. Панна Феліція також приєдналася до них, написала статут і молитву за батьківщину, яку дівчата щодня читали з величезним пієтетом. Коли почалося повстання 1863 року, Василевська написала звернення до польських жінок і фактично створила волонтерську службу з допомоги війську, адже з її чотирьох братів двоє пішли воювати і потрапили в полон.
Феліція стала душею комітету, очоливши львівських “клавдинок”, вона зробила неоціненні послуги повстанцям, за що зазнала переслідувань з боку австрійської влади і була ув’язнена. Незважаючи на це, вона не припинила своєї діяльності й після повстання, опікуючись в’язнями та ветеранами.
Школу 1864 року закрили, тоді Феліція мешкала у братів. Один брат Тадеуш Хохлік-Василевський гербу Джевіца (1835–1897) жив у селі Сеньків Золочівського району і був депутатом Галичини, а другий, Войцех, володів селом Ясельське Щецинського воєводства. Три роки Феліція доглядала важкохвору матір, а після її смерті 1867 року повернулася до Львова і знову відкрила свою школу.
Також займалася благодійністю, допомагала усім, хто приходив до неї незалежно від національності, і полякам, і русинам, і євреям. Ніколи не відмовляла і казала, що краще дати негіднику, ніж не дати тому, хто дійсно заслуговує на допомогу. Опікувалася приватними вчительками, які на старості років залишалися самотніми і нікому не потрібними. Також була однією з ініціаторок створення Товариства праці жінок.
Кохання, пронесене крізь все життя
Тільки 1873 року Феліція нарешті погодилася вийти заміж, хоча й не планувала. Її обранцем став офіцер угорської революції 1848 р. Алоїзій Боберський, з яким вона була знайома ще з часів прийомів свого батька. За революційну діяльність Боберський був ув’язнений у 1846-1848 роках, потім виїхав у Туреччину, деякий час працював бухгалтером на фабриці металевих виробів Шеффілда у Великій Британії. Своє почуття до Феліції Боберський приніс крізь усі роки та випробування, і врешті її серце розтануло. 1873 року вони одружилися, тепер Феліція, крім щастя в самореалізації, отримала і сімейне тихе щастя, але освітою займалася надалі.
1879 року Львів урочисто святкував 25-річчя діяльності педагогічного закладу Феліції з Василевських Боберської, а 1884 року вона змушена була його закрити і переселилася в село Руденко Ляцьке під Лопатином, щоб доглядати за паралізованим чоловіком… 1887 року він помер, а 13 січня 1889 року і вона тихо відійшла вслід за чоловіком від серцевого удару… Роздаючи своє серце всім навколо, навіть не помітила, що сама багато років страждала на серцеву недостатність. Поховали Феліцію у селі Сеньків поруч з матір’ю і чоловіком.
Вічна пам’ять про знамениту освітянку
Де ж розташовувався знаменитий заклад Боберської? Точної інформації, на жаль, немає. Але вона стала знаковою постаттю, на честь якої називали школи і після її смерті.
Так, на вулиці І.Франка, 28, стоїть будинок, зведений 1899 року за проєктом Анджея Ґоломба, де жив архітектор Едмунд Жихович (1870–1924). Два поверхи цього будинку займав приватний дівочий ліцей імені Адама Міцкевича, заснований Феліцією Василевською ще 1851 року. Ним керувала дружина Жиховича – Ольга, донька відомого скульптора Париса Філіппі, яка була власницею кам’яниці. Цей ліцей і був найстарішим в місті навчальним закладом, де дівчата здобували середню освіту. Про нього досі нагадує скульптура Адама Міцкевича, якого дуже поважала “панна Феліція”, у ніші на 2-му поверсі, що й донині прикрашає будинок. Вважається, що зробив його знаменитий скульптор Леонард Марконі на замовлення Ольги Філіппі.
А йдучи вулицею Самчука догори до Стрийського парку, можна побачити ліворуч на будинку колишньої бурси для дівчат залишки напису “Фундація Феліції Василевської-Боберської”. Її збудувала фірма все того ж Едмунда Жиховича за проєктом архітектора Тадеуша Адама Доленґи-Мостовича. Зараз тут гуртожиток Львівського торговельно-економічного університету.
Також після смерті улюбленої наставниці вихованки фундували їй у львівському Костелі кармелітів меморіальну таблицю з текстом:
“FELICJI WASILEWSKIE-BOBERSKIEJ – wychowawczyni kilku pokoleń w duchu miłości Boga i Ojczyzny – wdzięczne niewiasty polskie”.
Тож пам’ять про видатну освітянку живе досі. Вона посідає почесне місце серед визначних жінок наукового, освітнього та культурного життя другої половини ХІХ ст. Боберська була не тільки публіцисткою і педагогинею, а й брала активну участь у громадсько-літературному житті Львова як діячка Педагогічного товариства, старша викладачка жіночої учительської семінарії, співробітниця Товариства учительок та Львівської асоціації жіночої праці. Вона була авторкою педагогічних, історичних та літературних праць. Все життя Феліція керувалася ідеєю жертовності та корисної праці для інших і, очевидячки, таки була щасливою, даруючи іншим свої знання, любов та прихильність.