Львівська національна наукова бібліотека імені Василя Стефаника є однією з найбільших державних скарбниць унікальних друкованих і рукописних пам’яток культури. У фондах книгозбірні налічується понад вісім мільйонів одиниць друкованих видань, зокрема 250 тисяч рідкісних видань, понад 75 тисяч рукописів, прижиттєві видання класиків української та закордонної літератури (Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, В. Гюго, Ч. Діккенса та ін.), а також близько 50 інкунабул (надзвичайно рідкісні книги, що виходили друком у Європі від початку книгодрукування і до XIV століття). Серед користувачів бібліотеки Стефаника: доктори та кандидати наук, академіки, наукові співробітники, студенти та читачі з-за кордону. Як же зародився у Львові цей культурно-освітній осередок розповімо у нашому матеріалі на leopolis.one.
Історія будівлі Наукової бібліотеки Стефаника
Перш ніж розповісти про історію бібліотеки, розглянемо історію будівлі, де розмістилась книгозбірня. У затишному районі центральної частини Львова, поруч зі схилом гори “Шембека” (більш відомої згодом як гори Вороновських), у 1600-х роках діяв жіночий монастир кармеліток. На той час будівля була дерев’яною. В 1671 році розпочалась розбудова монастиря під керівництвом Олександра Януша Заславського (походив з княжої родини, яка володіла волинським містом Острог).
У 1714–1716 роках було збудовано мурований будинок для монастиря. Проте у 1735 році у будівлі сталась пожежа. Тож у 1743-1759 рр. відбувалась реконструкцією будинку під керівництвом відомого архітектора епохи бароко та рококо, автора церкви святого Юра Бернарда Меретина.
З приходом на Галичину Австрійської влади імператор Йосиф II провів у 1782 році ряд реформ. Зокрема було ліквідовано багато монастирів було ліквідовано, а їхні приміщення передали на потреби громад та адміністрацій.
Спершу будівлю колишнього монастиря зайняла римо-католицька семінарія, пізніше — склад та військова пекарня. Проте у 1804 та 1812 у будівлі знову виникали пожежі, тож її закрили через аварійний стан.
В 1817 році граф Юзеф Максиміліан Оссолінський на громадському аукціоні придбав будівлю, аби відкрити у ній музей та бібліотеку. Граф прагнув розмістити у книгозбірні приватна колекція з родового маєтку Оссолінських.
Юзеф Оссолінський запросив до реконструкції обгорілого будинку відомого віденського архітектора Петера Нобіле. Проте проєкт знаного митця був дуже дорогим. Тож на практиці проєкт суттєво скорегували, аби здешевити. У 1827 році розпочалась реконструкція із розбудовою будинку під керівництвом інженера Ю. Бема. У 1830 функція керівника будівництва перейшла до архітектора Йоганна Зальцманна, якому допомагав Фридерик Бауман. У 1840 році їм на зміну прийшов архітектор Вільгельм Шмідт.
У 1845 році почали внутрішнє оздоблення будівлі. Над розписами купола та інтер’єрів працював художник А. Бенедетті. Митець зображав родинні герби, вінки з лавру, гірлянди, а також застосовував символіку війська.
Завдяки реконструкції та розбудові 1820-х – 1850-х рр.будинок став одним з найкращих зразків архітектури стилю класицизму у Львові. У цій розкішній будівлі розмістився Національний інститут ім. Оссолінських. У ХІХ столітті книгозбірня Оссолінеуму стала осередком культури Польщі у серці Галичини.
Історія становлення бібліотеки у Львові
Саме на базі Оссолінеуму 2 січня 1940 року відкрилась Наукова бібліотека імені Стефаника, яка відразу стала науковим, освітнім, культурним і архітектурним осередком міста Лева. Книгозбірня була створена на основі 84 відомчих і приватних бібліотек Львова та Західної України. До фондів Бібліотеки додалися збірки товариства «Просвіта», бібліотеки НТШ і Народного дому у Львові, частина бібліотеки та архіву Ставропігійного інституту, друковані та рукописні фонди монастирів, фонди Оссолінеуму та приватні колекції вельмож, науковців тощо.
Значний вклад в організацію роботи львівської наукової бібліотеки відіграло чимало українських вчених: М. Возняк, І. Крип’якевич, Ю. Полянський, В. Дорошенко, В. Щурат, К. Студинський.
У 1971 році на подвір’ї бібліотеки, перед її головним входом відбулось відкриття пам’ятника Василю Стефанику.
У 1987 році на будівлі львівської книгозбірні встановили меморіальну дошку, на честь засновників «Руської Трійці» – Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького та Івана Вагилевича.
А влітку 2015 року на фасаді будівлі відкрили меморіальну дошку, яка нагадує про те, що колись у цьому будинку був Оссолінеум.
Значення Львівської наукової бібліотеки Стефаника в українській культурі
Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника – один з найбільших в Україні інформаційно-аналітичних і соціокультурних центрів. Вона по праву вважається знаковою науково-дослідною установою в галузях бібліотекознавства, книгознавства, бібліографознавства, пресознавства, мистецтвознавства, архівознавства, реставрації та консервації документів.
Згадували вже про неоціненні фонди львівської наукової книгозбірні. Тут також можна знайти колекції нелегального та забороненого друку, мініатюрних видань, листівок, букварів, рідкісної періодики. Бібліотека Стефаника може похвалитись також стародрукованими виданнями кириличним, гражданським, глаголичним та латинським шрифтами. Мова йде про унікальні першодруки I. Федорова, Ш. Фіоля, Б. Вуковича, Ф. Скорини, видання Києво-Печерської та Почаївської Лаври, Унівського та Чернігівського монастирів, Львівського братства.
Проте найбільшою гордістю колекції є найповніше зібрання у відділі україніки, а саме друковані та рукописні видання періоду з XI й до початку XX століття, один із найбільших нотних фондів українських та закордонних композиторів, картографічні видання, архівні документи, велика колекція періодики.
Львівська бібліотека Стефаника видає науково-довідкові видання, бібліографічні покажчики й інші наукові праці, а також проводить масштабні дослідження української книги й періодики ХVІІІ — XX ст.
У 2001 році Указом Кабінету Міністрів України ухвалив указ, що частина надзвичайно цінної колекції (3 млн 725 тис. примірників) Львівської національної наукової бібліотеки імені В. Стефаника внесена до фонду, який має надзвичайне значення для України та не може бути відновлений у разі його втрати чи пошкодження.
До Львівської бібліотеки Стефаника входить одинадцять наукових, одинадцять функціональних відділів та Науково-дослідний центр періодики. Разом із фондами Бібліотеки, вони розміщуються у шести різних спорудах у місті Львові. У головному корпусі, що на вул. Стефаника, 2 і є пам’яткою архітектури XVIII ст., працюють відділи: бібліотекознавства, рукописів, наукової бібліографії, бібліотечних фондів, систематизації, опрацювання, автоматизації, комплектування, редакційно-видавничий, комп’ютеризації бібліотечних процесів і, звісно, відділ обслуговування читачів. І читачів тут чимало. Адже окрім унікальної колекції фондів наукової бібліотеки, тут надзвичайно красивий читальний зал і панує особливо піднесена освітньо-наукова атмосфера.
Розкрадання на знищення фондів Львівської бібліотеки імені Стефаника
В часи радянської окупації влітку 1940 року запровадили спеціальний відділ, його ще називали “спецфонд”. Його створили з єдиною з метою: щоб вилучити з фонду бібліотеки української та іншомовної літератури, яка вважалась “ідеологічно ворожою” для радянської влади. Деякі видання було безслідно знищено, дещо спакували в архіви. Цей спеціальний відділ ліквідували у 1991-1993 роках, а “ворожі” видання включили до бібліотечного фонду.
Були крадіжки фондів і в період панування у Львові німців. Німецька влада розформувала Бібліотеку Академії наук УРСР у Львові. Натомість була створена Державна бібліотека Staatsbibliothek Lemberg, до якої увійшли львівські наукові бібліотеки. Проте такі об’єднання були лише окозамилюванням, для систематичного пограбування фондів бібліотек міста Львова. Зокрема було вивезено за кордон 24 аркуші оригіналів гравюр німецького художника Альбрехта Дюрера. 1954 року цю колекцію пустили на продаж з аукціону. У 1944 Польщі віддали безцінні збірки рукописів, книг та стародруків (300 інкунабул), а ще більше 2 тисяч унікальних творів мистецтва. Прикро, що значний відсоток викрадених фондів, зокрема безцінну колекцію рукописної україніки, яку 1946 році знайшли у Нижній Сілезії, не повернули до Львова. Наприклад чимало архівних документів із зібрань Бібліотеки НТШ можна побачити у Польщі, зокрема у Національному закладі у Вроцлаві та
Національній книгозбірні у Варшаві.
Не закінчився грабунок Львівської бібліотеки й в повоєнні роки. У 1945-1947 роках в межах цинічної “передачі історичних і культурних цінностей польського народу Тимчасовому Урядові Національної Єдності Польської Республіки” за наказом радянської влади до Польщі було перевезено понад 217 тисяч цінних речей, зокрема стародруків та рукописів, що складало 70 % фонду “Оссолінеуму”, а ще унікальний архів Івана Вагилевича. І такі безцінні “передачі” до Польщі відбувались аж до 1987 року. Десять тисяч томів цінних переслали у Москву до Бібліотеки АН СРСР у 1949 році.