Юрій Кох – львівський художник, який живе та творить поза часом. Його творчість важко віднести до певного мистецького напрямку. Пан Юрій зізнається, що малює, те що йому приходить у снах. Тож і сам не завжди може пояснити, що зображено на його полотнах. Адже за словами митця малярська істина знаходиться за межею слів. Одне можна сказати точно: на кожній картині Юрія Коха можна побачити Львів чи бодай тінь міста або його мешканців. Адже митець до нестями закоханий у свою малу Батьківщину. Про зародження творчої іскри Юрія Коха, його творчі уподобання та своєрідне зображення душі міста Лева читайте у нашому матеріалі на leopolis.one, що є збіркою з найцікавіших інтерв’ю митця.
З чого все почалось…
Юрій Кох народився у Львові 16 грудня 1958 р. Його батько – актор, колишній в’язень радянського та німецького таборів Богдан Кох (1925—1996). Дідусь — також в’язень тоталітарних режимів, колишній делегат ЦР Анатолій Кох (1887—1964). А батьків брат Юрко Кох був членом ОУН, а також курував її підпільними друкарнями. Він героїчно загинув в бою УПА з загоном червоноармійців. Саме в пам’ять про нього майбутнього митця назвали Юрієм.
Дитинство малого Юрія проходило у середовищі культурної богеми Львова.Тож і свою майбутню стежину хлопчина вибрав вже у шостому класі.
“Я захворів і десь місяць провалявся в ліжку, – згадує Юрій Кох. – І в процесі лежання, у мене сталася пертурбація дитячих мізків. Я почав малювати у ліжку”.
Тоді батько Богдан купив сину мистецький альбом. Малий Юрчик зробив кілька копій з тих малюнків, зокрема, копію з Рафаеля. Схожість за оригіналом вражала. В цей момент майбутній художник зрозумів, що хоче робити у майбутньому.
“Зрозумів в один момент і назавжди”, – наголосив Юрій Кох.
Тож коли прийшов час обирати майбутню професію, батьки Юрія Коха повели його до відомого живописця та графіка Данила Довбошинського, який став його першим вчителем з акварелі.
“Я побачив справжню майстерню, понюхав запахи фарб і зрозумів, що це мої рідні запахи, наркотичні для мене”, – згадує майбутній митець.
Юрій Кох каже, що для нього відтоді запах олійного розчинника є чимось на кшталт медитації.
Вступ до училища прикладного та декоративного мистецтва у Львові мав на Коха великий вплив. Та ще більше мистецький вплив на світогляд майбутнього живописця мало знайомство і часті зустрічі з Григорієм Чубаєм, Юрієм Винничуком, Миколою Рябчуком, Віктором Морозовим… Разом із ними та своїми друзями з училища Юрко влаштовував закриті виставки.
“Чотири роки такого бурхливого набирання інформації, живої музики та поезії, – пригадує Юрій Кох. – Адже тоді комп’ютерів не було, ми все робили наживо – ставили картини й обговорювали, сварилися і напивалися, бо вино було одним з елементів бурхливого протистояння сірості суспільства”.
Щоб розбавити сірі будні Юрко Кох із друзями-митцями інколи переодягались у жіноче вбрання і так дефілювали містом. Тоді таких слів, як трансвестити хлопці не знали. Вони сприймали це як забаву, як театр серед міста.
А далі Юрія Коха покликали на військову службу. Проте цей період свого життя митець згадує неохоче, адже військове життя було надто важким для тонкої натури художника. Але і на службі він не втрачав часу, нотував у маленькому записничку, який ховав у армійський чобіт, теми для своїх майбутніх мистецьких робіт.
У 1980-х рр. львівський митець почав займатися ліногравюрою.
1986 року Юрій Кох закінчив Поліграфічний інститут у Львові. Митець зізнається, що не хотів поступати до поліграфічного, але до Академії мистецтв він не міг податись через неприємності з КДБ.
“Під час навчання я не мав жодної симпатії чи охоти до книжок, бо вони всі були однакові, – згадує Кох. – Про власний проєкт ітися не могло, а треба було робити сірятину, як багато художників. І рідко комусь вдавалося зробити свою книжку, нерадянську”.
Проте в другій половині 80-х, коли вже почалися перші хвилі перебудови, Юрій Кох з друзями почали друкували різні листівки, присвячені молодим поетам, на своїх верстатах. Одного разу Коху замовили карточку, яку без жодної правки допустили до друку. Невдовзі замовляти другу, третю, зрештою, замовили цілу книгу.
“Відтоді я робив усе, що хотів, проблем з цензурою не було”, – запевняє львівський митець.
Зрештою, у творчому доробку Юрія Коха дизайн понад сотні різноманітних книг.
У 1987 році відбулась перша презентація картин Юрія Коха на виставці «Осінні зустрічі» у Львові.
А в 1992 році Юрій Кох пішов під вінець з художницею Ольгою Погрібною, з якою у них склався не лише сімейний, а й гармонійний творчий тандем.
“Моя дружина є моїм помічником, духовним співбесідником, моделлю для багатьох моїх полотен”, – наголошує Кох.
У 1994 році подружжя митців представили першу, але далеко не останню, «подвійну» виставку у Львівській галереї, яка критиками названа однією з кращих виставок України 1994 року. З того часу Юрій та Ольга часто виставляли свої роботи не лише в різних містах України, а й за кордоном.
З 1984 по 2010 Юрій Кох взяв участь у 200 малярських та графічних виставках у тридцяти країнах по цілому світу.
Творчість у всіх її проявах
Юрко Кох – митець широкого профілю. Він працює в галузі малярства, художньої афіші, друкованої графіки, книжкової графіки, а також поліграфічного дизайну.
Проте все ж центральним вектором у мистецтві для Коха є олійне малярство. А центральною темою є безперечно місто в його соціальних, історичних, екзотеричних і навіть еротичних проявах. І невід’ємною частиною міста на полотнах львівського художника є людина. Юрій Кох розповідає, що починав свою творчість із зображення будинків. Львівська архітектура його беззупинно надихала.
“Не бачив нічого ціннішого і мистецькішого для відтворення у живописі, аніж будинки, – наголошує Кох. – Я зжився з будинками, я їх вивчав. Пробігав все місто вздовж і впоперек. Перелазив усі брами й горища. Львів живе у мені”.
Юрій Кох запевняє, що інколи для змалювання певного львівського будинку, йому навіть не потрібно виходити з дому, бо він із Львовом є єдиним тілом.
“Для мене ці споруди живі, – наголошує художник. – Будинок – це вічна істота, яка дихає, працює, живе, штукатуриться. Час від часу, запитують, як я оті будинки малюю. Вони думають, що це архітектура. А я пояснюю, що це Тіло Міста, тобто поверхня містової Душі…”.
Юрій Кох вважає Львів напрочуд еротичним містом з його особливими персонажами.
“Кожен будинок має всередині персонажів. І якщо зайти в ці помешкання, то в них відбувається все, що хочеш, в тому числі й еротика. Не бачу тут нічого ганебного, – каже Кох. – Так, я малюю еротичні об’єкти: будинки, жінок, чоловіків”.
Митець зображує еротику через форму.
“Жінки – одне з найдосконаліших витворів Бога. Тому я не уявляю своєї творчості без жінок. Форма жіночих ніг є божественна, – каже художник. – Зрештою, кінь теж досконале творіння Боже – за формою. А сплетення людських тіл в акті коханини (мій тавтологічний неологізм) – це взагалі завершений мистецький твір, лиш автограф чиркнути”.
Юрій Кох навіть австро-угорського цісаря зобразив у досить еротичній манері:
“Чогось мені привидівся цей Цісар з антикварним львівським умивальником на жіночих ногах, не знаю чому. Значить, в цьому є якийсь метафізичний символ”.
Юрій Кох зізнається, що навіть він не може пояснити усіх глибин, що зображені на його полотнах, адже малярська істина знаходиться за межею слів. Митець створює картини з різною глибиною сприйняття. Є люди, які сприймають лише поверхневий шар того, що намалював художник. А є такі, які розуміють сутнісні речі. Кох розповідає, що колись упорядкував першу книгу «Казусів від вельми цікавих людей» і надіслав кінорежисеру Юрію Іллєнку каталог свого малярства. Режисер миттєво телефоном дав кінематографічний аналіз кожної з 42 праць художника.
“Я віддав би зараз багато, аби мати запис того телефонного монологу”, – зізнається Кох.
Зумів побачити приховану глибину полотен Коха й отець-ректор УКУ Борис Ґудзяк (ще тоді не бувши владикою УГКЦ).
“Він сказав такі тонкі й пронизливі спостереження щодо моїх портретів духовних діячів, чого я не чув раніше ні від кого іншого”.
Ідеї картин у Юрія Коха почали виникати ще у 16 років:
“Я засік, як їх фіксувати в напівснах чи в снах, або в медитації. Я можу закрити очі та бачити, як проходять певні зображення. Найголовніше для мене – відтворити те, що з’являється на моніторі мого екрана. Мій екран знаходиться між душею та серцем. Дай Боже часу та сили, аби мати змогу відтворювати усе те, що з’являється на цьому екрані”.
У Юрія Коха є декілька малярських циклів: «Ардекох», «Стінопис», «Український Венеціанізм», «Привіт, Маґріт!», серія «Краківський Львів» та інші. За плечима митця понад 20 персональних виставок малярства.
Колекція вивісок
Серед захоплень Юрія Коха – колекціонування давніх вивісок. Перші таблички знаходив у підвалах, будинках, які ремонтували чи розвалювали.
“Почав їх збирати, бо мені написи подобаються, – каже художник. – Коли вчився у Поліграфічному інституті, ми вивчали шрифти різних народів світу. Я міг писати різними шрифтами, включно з готичним, мені це вдавалося. Кожен напис для мене є візуально самостійною одиницею, об’єктом і неважливо, що там написано”.
Віднайдені давні вивіски для Коха є надзвичайно цінними, адже це шматочок нашої історії. Художник зображає їх на своїх полотнах, а також часто виставляє поруч із картинами на своїх виставках.
У колекції митця декілька десятків різноманітних табличок.
“В юності моя кімната була обвішана старими таблицями, – каже Кох. – Мені постійно казали, що це бруд, жахливо і негарно. А я вважаю, що це дуже гарно, тому що все на світі відносно”.
Мистецтво у час війни
Юрій Кох зізнається, що в перший місяць повномасштабної війни не міг нічого творити, бо був у стані шоку:
“Але зрештою врівноважив душу, поставив мізки на місце і далі почав активно малювати”.
Звичайно, у час війни і теми у митця змінились. Кох намалював кілька військових картин. Хоча колись обіцяв собі ніколи не малювати війну, смерть та руйнацію.
“Я все життя малював збудоване місто. Дещо сам добудовував, – каже митець. – Адже це щастя і гармонізація. Намалювати зруйноване місто дуже легко. Але я цього робити не буду. Як і не буду малювати скалічених людей чи їхні трупи. Бо це є примноження зла і страждань”.
