У XVIII столітті існувало правило, що селяни Галичини повинні щороку купувати певну кількість горілки. А якщо грошей не вистачало, то тоді мали відпрацьовувати її вартість. Це, хоч і сприяло розвитку алкоголізму, але й водночас розвивало алкогольну індустрію. У 1782 році бізнесмен єврейської національності Лейба Бачелес відкрив на вулиці Ягеллонській (Гнатюка) власну ґуральню. Це і був початок бренду J. A. Baczewski, пише leopolis.one.
Напої виділялися якістю
У своїх дослідженнях життя Бачевських львівський журналіст Роман Рак писав, що таких підприємців, як Лейба тоді було безліч, тож Бачелес вирішив виділитись якістю свого продукту, зокрема, очищував їх від неприємного запаху та присмаку самогону, додаючи різні трави. Це спрацювало, і в 1807 році фабрика Бачелеса отримала титул цісарсько-королівської привілейованої крайової фабрики.
Лейба Бачелес помер у свої 65 років, правонаступниками його бренду стали дружина Хана та син Маєр. Маєр переніс підприємство на місцевість Знесіння, де вже тоді знаходились інші лікеро-горілчані заводи. Він почав активно вдосконалювати фабрику, купував дороге ірландське обладнання, завдяки чому зміг продовжити мету батька – виробляти напої найвищої якості в Галичині. Юному Бачелесу навіть вдалося зламати стереотип, що горілка – напій для бідняків, бо згодом її пили на застіллях аристократи й навіть сам Франц Йосиф І.
В 1834 році фабрика розширилася і зайнялася виготовленням, крім горілки, лікерів і гірких настоянок, як-от пастис, абсент чи кюрасао, які принесли популярність підприємству. Продукція продовжувала тримати пальму першості завдяки якості, у Відні напої фабрики іноді навіть використовували галицькі чиновники замість хабарів.
З Бачелесів на Бачевських
У 1848 році Маєр прийняв хрещення і перейменувався на польський манір, ставши Леопольдом Максиміліаном Бачевським. Сам бренд почав називатися «Л. М. Бачевський. Майстер і сини».
Після смерті Леопольда в 1857-му власницею підприємства стала його дружина Дебора та їхні три сини. Як колись продовжив справу батька Леопольд, так тепер продовжив син Леопольда – Юзеф Адам Бачевский. Юзеф зміг побудувати цілу горілчану імперію і стати найбільш упізнаваним представником своєї родини.
Він закінчив Львівську технічну академію (Львівську політехніку), там вивчав технологію спиртів. Він добре знався на процедурі виготовлення алкогольних напоїв, постійно вдосконалював виробництво, закупляв дороге французьке та нідерландське обладнання тощо.
Ера потужної реклами
Юзеф був першим із представників свого роду, хто зосередив увагу ще й на рекламі бренду, аби зробити його відомим по всій Європі. Рекламну кампанію розпочав із продажу горілки в закладах Львова, де збиралася тогочасна еліта, а крім того, активно брав участь у різних міжнародних виставках, розміщував інформацію про напої в газетах та на плакатах, листівках тощо. Ці рекламні матеріали мали якісний друк і естетичне оформлення. Деякі львів’яни навіть почали їх колекціонувати.
Щоби збільшити продажі, Юзеф розливав горілку в кришталеві маленькі пляшечки, які потім рекламні агенти роздавали на вулиці безкоштовно. Однак найоригінальнішим маркетинговим ходом стало спорудження для Галицької крайової виставки (відбулася в червні-жовтні 1894 року у Стрийському парку) павільйону у вигляді піраміди, що складалася з пляшок фабрики. Місцеві та закордонні відвідувачі виставки були відверто вражені такою оригінальністю. Зовсім скоро продукція стала популярною по всій Австро-Угорщині та Європі.
Юзеф керував фабрикою до останніх своїх днів, він помер у 83 роки, поховали його на Личаківському цвинтарі. Тоді бізнес знову успадкували сини – Леопольд та Генрик. Цього разу брати вирішили керувати вдвох, розділивши свої обов’язки. Леопольд вдосконалював якість напоїв, а Генрик займався фінансовою та маркетинговою складовою. Лише так вони змогли пережити Першу світову війну й не втратити бізнес.
Найбільше ресурсів вкладали, як і батько, в маркетинг. На рекламні акції не шкодували коштів, наприклад, знову-таки збудували в Стрийському парку під час Східних торгів (міжнародних виставок, які відбувалися в 1921–1939 роках) «Вежу Бачевських» – павільйон у формі графина, заставленого пляшками бренду.
За чотири роки до того, як Леопольд помер, він передав керівництво бізнесом сину Стефану. Тож Стефан разом із Генриком керували з 1920-го по 1930 рік. Вони організували першу за всю історію Польщі професійну рекламну акцію: замовили в однієї фірми виготовлення кількох яскравих постерів, які потім надрукували в популярній пресі.
У 1924 році росіянин Володимир Смірнов приїхав до Львова, щоби виробляти тут горілку Smirnoff. Тоді Стефан Бачевський зробив неординарний маркетинговий хід, аби уникнути конкуренції: на етикетці бренду додав напис, що єдиною горілкою, рівною горілці Бачевських, є горілка Смірнова. Смірнов вирішив віддячити й на своїй етикетці написав те ж саме про горілку конкурента.
Стефан і Генрик також дбали про модернізацію виробництва, закуповували найновішу техніку, що дало змогу випускати понад три сотні сортів горілок і лікерів. Точних даних, скільки фабрика виробляла продукції на день, не збереглося, однак щодня з заводу відвантажували приблизно 4-5 вагони напоїв.
До слова, склад і крамниця фабрики розміщувалися на площі Ринок, 31. Там же мешкав і сам Генрик. Він помер в 1930 році, тоді бізнес перейшов у спадок його сину Адаму, який керував разом із двоюрідним братом Стефаном. Згодом Стефан став першим із горілчаних магнатів, хто почав експортувати продукцію за кордон за допомогою авіації. Для цього він уклав договір із польськими авіакомпаніями. Напої везли в Європу, Південну Америку, Канаду й навіть Австралію. Це зробило продукцію Бачевських світовим брендом.
Чорна смуга в історії бізнесу
Все змінилося з приходом Другої світової війни, коли німці почали бомбардувати Львів, внаслідок чого була знищена фабрика Бачевських. Як писав письменник і дослідник міста Вітольд Шольґіня у книзі «Той Львів», 17 вересня 1939 року львівські чоловіки спостерігали з Личаківського району, як руйнується легендарна фабрика. Над пагорбами Знесіння здіймався величезний дим, який знищував усе, що будувалося роками. Тоді майже всі львів’яни болісно сприйняли цю новину й ще довго згадували про знамениту фірму.
Стефана та Адама взяли під арешт, а все, що залишилося від напоїв, радянські військові самовільно забрали до москви. Власників у 1940 році розстріляли НКВДисти. Інші члени роду виїхали до Австрії. Загалом, історія J. A. Baczewski у Львові тривала 157 років.
Після завершення війни Бачевські з допомогою далекого родича Едварда Ґеслера у Відні відновили фабрику. Через деякий час Ґеслер купив право використовувати торгову марку й назвав фабрику «Altvater Gessler – J. A. Baczewski».
Повернення до Львова
Через понад сімдесят років після знищення німцями фабрики у Львові відкрили «Ресторацію Бачевських» у пам’ять про горілчаний бренд та відому родину. Під час ремонту закладу в його підвалі було знайдено дві пляшки, які збереглися ще з XIX століття, на них був напис J. A. Baczewski. В ресторації вирішили подавати гостям горілку, вироблену за технологією Бачевських, а крім того, кілька видів наливок і настоянок власного виробництва.
Фото: photo-lviv.in.ua
