Найвідомішим львівським лікеро-горілчаним брендом XIX–XX століть був J. A. Baczewski, що належав родині Бачевських. Однак існували і інші великі алкогольні виробники, серед яких фабрика Юліуша Міколяша, що виробляла горілку, ром, лікер і оцет. Докладніше далі на leopolis.one.
Алкогольний осередок
З усіх галузей промисловості Галичини лікеро-горілчана промисловість у XIX–XX століттях посідала перше місце. Частково це пов’язано з тим, що Галичина – землеробська територія, тому промисловість, що розвивалася, була природно пов’язана із сільським господарством. Одним зі способів використати значні ресурси картоплі стало виготовлення з неї горілки.
До того ж у XVIII столітті галицькі селяни мали повинність щороку купувати певну кількість горілки. Якщо ж цього не робили – відпрацьовували її вартість. З одного боку, це сприяло розвитку алкоголізму, а з іншого – розвивало алкогольну індустрію.
Хто такий Юліуш Міколяш?
Юліуш – підприємець, член відомої родини львівських аптекарів чеського походження, син Петра Міколяша. Петро прибув до Львова в 1820-х роках із заходу Австро-Угорської імперії. У той час тут налічувалося менше ніж 10 аптек. Попри невелику їх кількість, вступити у фармацевтичний бізнес було дуже складно. Петро дочекався, щоби дружина покійного чоловіка-аптекаря Леопольда Ренінга вийшла заміж за нефармацевта, адже лише так Міколяш міг купити в неї право відкрити власну аптеку, яку назвав «Під зіркою».
Саме в цій аптеці в 1853 році львів’яни Йоган Зег та Ігнатій Лукасевич винайшли гасову лампу. Розбагатівши, родина Міколяшів збудувала в 1913 році поряд з аптекою розкішний перехід із накритою заскленою торговою галереєю (між вулицями Коперника та Крутою) – пасаж Міколяша. Усередині пасажу розміщувалися магазини, ресторани, офіси, кав’ярня, конференц-зала й товариство мистецтв. Зруйнувала це прекрасне місце бомба під час Другої світової війни.
Попри те, що Юліуш був спадкоємцем аптекарської справи, започаткованої батьком Петром, найбільше його цікавило алкогольне виробництво. У 1842 році він почав виготовляти у Львові горілку й лікери. Його брат Кароль у цей час займався аптекою та виготовленням лікувальних вин.
Перші роки ґуральні
Про початок діяльності ґуральні Міколяша, тобто спиртово-горілчаного заводу, збереглося мало інформації. Усе змінилося в 1856 році, коли за Городоцькою рогаткою підприємець збудував великий спиртовий завод і фабрику з виробництва лікеру й рому.
Завод із двома паровими машинами й гігантським дистиляційним апаратом, придбаними у Відні, був одним із найбільших у Львові та виробляв щодня по 500 відер спирту-ректифікату. Дистильований спирт протікав по трубах прямо у великі цистерни на складі. Фабрика постачала найчистіший спирт для аптекарів Галичини.
Тут щороку виготовляли по 200 000 пляшок горілки й лікерів, які продавали в Галичині, Моравії, Чехії та Берліні, а раніше – в Італії та Румунії, перш ніж торговельні угоди, укладені на шкоду промисловості, закрили шлях до цих двох країн. Оскільки горілку та лікери Міколяша отримували лише за допомогою дистиляції та без використання ефірних олій, їхня досконалість забезпечила успіх у торгівлі в майбутньому.
Згодом Міколяш відкрив ще один завод, який щороку виробляв 50 000 відер оцту, хоча й налічував лише 50 робітників. На заводі була слюсарна, кузня, котельня, бондарна майстерня (де виготовляли бочки). Помешкання працівників вирізнялися комфортом і доглянутістю.
Про успіхи горілчаного виробництва Міколяша свідчать медалі, які фабрика отримувала за свою продукцію на численних виставках. Одна з цих виставок проводилася у Львові в 1877 році. Спогади про неї пізніше написав у своїх листах письменник і громадський діяч Агафон Гіллер.
Зокрема, Гіллер згадував, що тоді фабрику представили в багатому кіоску. Кришталеві пляшки із золотими написами були повні спирту, горілки, лікерів, есенцій та оцту. Деякі напої називалися так, як львівські часописи – Lwowianka, Narodówka, Dziennik i Szczutek… Сам алкоголь – передової якості, тому легко протистояв іноземним конкурентам.
Новий власник
У 1902 або 1903 році компанія офіційно змінила власника, хоча й процес продажу розпочався значно раніше. В оголошенні 1894 року вже йшлося про наступника Miколяшів – Якова Шпрехера. Найімовірніше, Яків придбав фабрику в 1893 році, але Юліуш зберіг певну кількість акцій. Після смерті Міколяша в 1902 році Яків перетворив фірму в акціонерне товариство, назвавши його Pierwsze Galicyjskie Towarzystwo Akcyjne Rafineryi Spirytusuwe we Lwowie.
Після зміни власника компанія продовжувала успішно функціонувати. У 1907 році вона придбала два нових дистилятори, завдяки чому площа обігріву збільшилася на 300 м2, а також спиртовий бак місткістю 35 000 гектолітрів.
Потужності на виробництві оновили настільки, що фабрика стала чи не найсучаснішим підприємством того часу, можливості переробки яких сягали від 160 000 до 170 000 гектолітрів щороку.
Важливе значення мало розташування заводу: він розміщувався біля залізничного вокзалу, що давало перевагу над іншими виробниками. Сировину для виробництва спирту легко ввозили залізницею, а готовий продукт – транспортували далі. Крім того, компанія володіла великим автопарком (36 автомобілів) і густою мережею трубопроводів, якими переганяли спирт та інші дистиляти.
До перетворення компанії на акціонерне товариство виробництво лікеру, яке з великим успіхом вів перший власник і засновник фабрики Міколяш, різко занепало через велику конкуренцію. Лише в останні роки компанія знову звернула велику увагу на виробництво лікерів.
Відомий бренд по всьому світові знаходив заслужене визнання. На багатьох виставках компанія займала перші місця. Вона активно експортувала за кордон, створивши представництва скрізь, де було можна. Тут завжди використовували найновіші винаходи, а з часом підприємство перейшло на опалення сирою нафтою, аби досягти сприятливого результату для економіки компанії.
Цікаво, що в 1920 році польський уряд прийняв кілька протиалкогольних законів, відповідно до яких корчми не торгували у святкові та ярмаркові дні, а закладам торгівлі спиртними виробами дозволяли розміщуватися на відстані не менш ніж 500 метрів від тих місць, де працювало від 15-ти осіб. Алкоголь продавали лише від 15-ї до 19-ї години старшим за 21 рік. Ті, хто порушував закон, сплачували штраф, втрачали торгову концесію або сідали за ґрати до трьох років.
У період між світовими війнами фірма активно процвітала, а коли в 1933 році у США завершилася дія «сухого закону», продукція вийшла і на заокеанський ринок. Форми пляшок були надзвичайно вишуканими та елегантними. Виробництво великих посудин можна назвати справжнім мистецтвом, не кажучи вже про мініатюри! До слова, після 1926 року мініатюри не продавалися поза ярмарками як зразки.
Подібно до багатьох інших львівських підприємств, компанія Шпрехера-Міколяша завершила своє «капіталістичне» існування на початку Другої світової війни, після окупації більшовиками Галичини. Комуністи націоналізували алкогольні фабрики Львова, об’єднавши їх у один лікеро-горілчаний завод.
