Недарма Львів можна назвати містом попелюшок, адже тут так багато історій, коли люди з нижчих верств населення раптом несподівано для всіх ставали багатими, могутніми і відомими! Ось ще одна історія на leopolis.one.
Позашлюбний і покинутий батьками
Все почалося далекого 1891 року в прекрасному місті Кракові. Простий службовець Стефан Гречек, призваний на службу у війську, познайомився в будинку австрійського офіцера з його молоденькою покоївкою Катажиною Банах. Здавалось би, банальна життєва історія: познайомились, закохалися, дівчина завагітніла, але одружитися вони не змогли, бо дозвіл на одруження від керівництва в австрійському війську було дуже складно отримати.
Але далі все складеться зовсім не банально: хлопчик отримає ім’я батька, а від матері йому на все життя залишиться лише прізвище… Адже після народження сина 30 березня 1892 року, буквально через декілька днів, мати віддасть його на виховання, і більше Стефан її ніколи не побачить. Натомість батько опікувався ним все життя, давши зобов’язання коханій допомагати сину і ніколи не казати, хто його матір. Щоправда, дуже довго Стефан вважав його просто опікуном і лише перед смертю дізнався, що це насправді його батько, чим був вельми вражений. Цікаво, що Гречек пережив сина на 13 років, прожив майже століття, встиг стати податковим ад’юнктом, двічі одружитися, народити ще трьох синів і доньку.
Спочатку Стефана віддали на виховання матері його батька, бабуся жила в селі коло Кракова, де й пройшло дитинство майбутнього генія. Чи можна було тоді уявити, що позашлюбна дитина з простої гуральської родини стане відомим на весь світ вченим, на честь якого називатимуть школи та вулиці?..
Після бабусі хлопчика взяла на виховання власниця невеликої пральні у Кракові Францішка Плова, яка не мала власних дітей і жила з 15-річною племінницею Марією Пухальською. У школі він вчився посередньо, але в математиці був завжди першим, однокласники навіть вважали Стефана екстрасенсом, настільки швидко він мислив. Також, хоч Гречек і забезпечував сина до повноліття, він ще зі школи почав підробляти репетитором. Він вельми поважав латину і ще у гімназії почав вивчати вищу математику.
Побачити Львів і закохатися
Вирішивши стати інженером, бо Стефану здавалося, що в математиці вже неможливо зробити якісь нові відкриття, він приїхав до Львова.
Пізніше Банах згадував:
“Львів’яни відрізнялися від мешканців інших міст – щедріші, з радісним настроєм, часто співали, ніби всі носили запас радості й усмішок у своїй сумці. Я заскочив у трамвай і спитав про зупинку до Високого Замку. Кондуктор з усмішкою від вуха до вуха відповів:
– Ви, напевно, з Варшави, так? Тоді ви обов’язково мусите піднятися на вершину Високого Замку. Ви переконаєтеся, яке це чудове місто. Ви бачили Катедральний собор? Каплицю Боїмів? Личаківський цвинтар? Ви маєте побачити все!
На зупинці кондуктор вибрався з вагону, показав мені в бік Високого Замку і розпрощався зі мною:
– Ви мусите закохатися у Львів, мусите!”.
…І він закохався у Львів з першого погляду та вирішив пов’язати з ним своє життя. Вступивши до Львівської політехніки, спочатку на факультет будови машин, а потім на інженерний, все, що Банах встиг отримати з вищої освіти, – це так званий “півдиплом” за два роки навчання. А далі вибухнула Перша світова війна…
Фраза, що змінила життя
До війська Стефана не взяли через те, що мав поганий зір і був шульгою, тому він повернувся до Кракова. Підробляв, де тільки міг: будував залізничні колії, займався репетиторством, навіть танцював і грав епізодичні ролі в театрі. Все життя Банаха змінилося після однієї випадково почутої фрази. Хоча, випадковості не випадкові…
Одного вечора навесні 1916 року він прогулювався в центрі Кракова зі своїм другом Отто Нікодимом, який в майбутньому теж стане відомим математиком. Друзі спілкувалися про “міру Лебега” – інтеграл, який нещодавно був введений в математичну науку. У цей час повз них проходив вже відомий математик Гуго Штейнгауз, який був лише на 5 років старшим, вчився у Львові, але вже встиг захистити докторську дисертацію у Геттінгенському університеті. Яка була ймовірність почути в центрі Кракова фразу, відому лише у вузьких математичних колах? Звісно, Гуго підійшов до друзів, вони познайомилися і влилися до групи краківських математиків.
Можна лише уявити собі здивування Штейнгауза, коли Банах за день розв’язав задачу, з якою він не міг впоратися тривалий час! Недарма він казав, що Банах став “найбільшим відкриттям” у його житті! Цікаво, що це знайомство перевернуло не лише професійне життя Банаха, але й особисте, адже Стефан одружився з секретаркою родини Штейнгаузів Луцією Браус.
Так одна фраза спричинила доленосну зустріч і змінила не одне життя. А в Кракові на бульварі досі стоїть “математична лавочка”, де сидять Стефан Банах і Отто Нікодим…