Зараз жінки настільки влилися в різні сфери і професії, навіть ті, які вважалися суто чоловічими, що важко собі уявити, як було ще порівняно недавно. Що жінка не мала права сама вийти в місто, не могла обирати, за кого їй вийти заміж, і навіть неспроможна була отримати освіту. Перші феміністичні ідеї почали з’являтися лише трохи більше століття тому. А перші жіночі гімназії стали виникати наприкінці ХІХ століття. У Львові однією з перших жінок, яка не просто змогла отримати освіту, але й понесла це світло далі, стала Феліція Василевська, пише сайт leopolis.one.
Ім’я Феліція означає “щаслива”. Чи була щасливою жінка, яка змінила життя багатьох жінок, і як склалася доля її та найстарішого навчального закладу для дівчат у Львові, який вона заснувала?
Шляхетна родина
Феліція народилася у Львові 20 червня 1825 року в родині Тадеуша Хохлік-Василевського і Антоніни з Радванських. Батько, Тадеуш Василевський гербу Джевіца, родом з Жовківського району, був депутатом Галицького сейму, а з 1730 року – останнім коронним маршалком Галичини. Брат її діда був квартирмейстером Тадеуша Костюшка.
Батько Феліції вирізнявся прогресивністю і справедливістю, 1843 року він одним з перших скасував кріпацтво на своїх землях, дбав за добробут селян, був піонером органічного рільництва. Підтримував Маркіяна Шашкевича, високо цінував його людяність і здібності Іван Франко. Перед смертю признався доньці, що за ціле життя не сказав жодного неправдивого слова. Тадеуш був випускником Львівського університету, автором численних статей про життя і становище найнижчих соціальних верств того часу, зокрема “Історія селян у Польщі”. Він разом з Леоном Сапігою був одним з ініціаторів заснування Каси ощадності та Земельного кредитного товариства.
Під час сесії Галицького станового сейму 1843 року Тадеуш виступив з пропозицією знести добровільно панщину і таким чином “повернути краєві спокій, зробити неможливими хлопські бунти”. Шляхта мала “дістати цілковите відшкодування за панщину”, бо без викупу селяни “не вміли би шанувати дарованого”. Але й такий проєкт більшість дідичів сприйняла дуже негативно, Василевського оголосили ворогом шляхти, багато друзів відвернулися від нього.
Тому у вересні 1844 року він висунув іншу пропозицію – просити у цісаря дозволу скликати комісію з цього питання, що було підтримано 86 голосами проти 15. Цісар Фердинанд І наступного року дозволив обрати таку комісію, що й було здійснено.
Матір Феліції Василевської, Антоніна Радванська, народила чоловіку десятьох дітей, троє з яких померли ще маленькими. Феліція була найстаршою, батько назвав її на честь своєї матері, дуже любив, писав доньці листи і навчав різних наук та французької мови.
Центр богеми
Тадеуш Василевський організовував літературні вечори, до їхнього гостинного дому у Йосипівці коло Олеського замку приходили Леон Сапєга, Александр Фредро, Вінцент Поль та багато іншої відомої інтелігенції. Тож з Феліцією займалися видатні особистості того часу: географії навчав сам Вінцент Поль, а редактор, письменник та режисер Ян Добжанський викладав історію, естетику, літературу і навіть філософію.
Тадеуш вчив доньку виробляти свій стиль письма польською і французькою мовами і у листуванні писав до неї:
“Все, що робить особистість добре вихованою і розумною, має бути зроблене якісно. Намагайся, крім доброго серця і характеру, здобувати корисну інформацію. Кожен день, кожна година і хвилина, коли ти могла би чогось навчитися, але цього не зробила, втрачена назавжди… Шукай поезії в твоїй щоденній діяльності, в квітах і птахах твого саду, в іграшках малих братиків, в молитві і праці – не будь ніколи бездіяльною, полюби навіть страждання, які Бог посилає, і не заздри долі королеви”.
Покликання “панни Феліції”
Звісно, з такими мудрими настановами люблячого батька Феліція не могла вирости іншою: добра, турботлива дівчинка з радістю допомагала матері, а особливо любила доглядати і навчати молодших братиків та сестричок. З 13 років вона збирала в себе сусідів та інших дітей і читала їм книжки, а вони з захопленням слухали. Мала гарну пам’ять і ясний розум.
Після смерті Тадеуша Василевського 1850 року вдова з дітьми через рік переїхала до Львова. І тоді “панна Феліція”, як її всі називали, взяла утримання родини на свої тендітні плечі і почала давати приватні уроки.
1853 року панна Феліція відкрила перший виховний заклад, який почав швидко зростати і набувати популярності, ставши першорядним, найкращим у Львові пансіоном. У липні 1854 року відбувся перший публічний іспит в присутності уряду і єпископа. Феліція мала авторський метод навчання: без підручників, яких тоді майже не було, розповідала все сама, дуже просто і доступно. Керувала вона закладом упродовж 30 років.
В закладі Василевської вперше у Львові був запроваджений звичай, що потім став досить поширеним, коли в день уродин замість подарунків збирали кошти і продукти та віддавали на благодійність.
Молода викладачка запровадила щотижневі лекції на різні теми, куди приходили жінки різного віку, охочих було так багато, що навіть місць бракувало. Феліція також писала багато праць і навіть видала двотомник “Історія польської літератури”. Переклала польською кілька оповідань, роман “Герта” шведської письменниці Фредеріки Бремер, “Облогу Трої” Карла Фрідріха Беккера.
Її запрошувало поважне Педагогічне товариство читати лекції в ратушевій залі. Так, з п’яти лекцій, прочитаних у ратуші в листопаді 1880 року, 4 були неуспішними: їх читали літератор граф Лешек Дунін-Борковський, публіцист і економіст Тадеуш Романович та історик Генрик Шмітт. Вони тривали по 30-45 хвилин, на кожній було до 400 слухачів, переважно жінок, які реагували “слабкими оплесками”. Натомість п’ята лекція Феліції Василевської була вельми успішною, 700 осіб в залі з ентузіазмом сприймали її слова про роль польських жінок в збереженні національної ідентичності, про участь жінок у повстанні і критику консерватистів, які не сприймали жінок в громадському житті.
Але найбільша її заслуга – це, звісно, виховання дітей зі шляхетних родин і простіших, яких дуже любила, ніколи не сварила і брала близько до серця всі їхні негаразди. Вихованки також дуже любили свою наставницю, поважали і прислухалися до неї, переймаючи її незмірну любов до батьківщини, Бога і людей.
Далі буде..