За даними ЮНІСЕФ, з початку повномасштабного вторгнення понад 4 млн українських дітей залишили свої домівки, 2,5 млн з яких є внутрішньо переміщеними. Вони вже знають, повідомляє сайт leopolis.one, як це адаптовуватись у новому місці, залишившись без друзів чи рідних, та чим займатися, щоби не опускати руки.
Волонтерять та вивчають українську
У свої десять чи навіть менше років вони відчули, що таке доросле життя. Матвій, якому якраз-таки десять, з мамою та сестрою евакуювався до Львова з рідного Покровського району Дніпропетровської області. Життя хлопчика до війни було таким, як у більшості дітей його віку: ходив до школи, займався спортом, зокрема, волейболом, а ще любив кататися на велосипеді. Зараз хлопець звикає до нового ритму – навчається дистанційно в новому класі, а також волонтерить та підтримує свою маму.
Для видання «Вголос» хлопчик поділився, що після уроків вони із сестрою ходять у дитячий садок плести сітку для воїнів. Ввечері він інколи грає футбол із хлопцями, що живуть з ними в одному із львівських прихистків. Хотів би покататись і на улюбленому велосипеді, проте його знищили окупанти.
Ще один волонтер, що живе в цьому прихистку, – 6-річний Артем з Борисполя (Київська область). Він разом із мамою допомагає складати продукти й засоби гігієни для наших бійців.
А от 14-річна Ліза з села Малинівка Донецької області щодня вчить правила української мови та багато читає. Все життя дівчинка розмовляла російською, а зараз хоче вільно спілкуватися державною, бо вважає, що мова – фундамент країни. Дівчинка розповідає, що Львів – це чудове місце для того, щоби вивчити українську. Зізнається, що коли чує її на вулиці, то хоче говорити так само.
На своїх малюнках діти не зображують природу чи тварин, тепер на папері – блакитно-жовтий будинок. Вони кажуть, що так має виглядати кожна будівля в Україні.
Висаджують квіти
Наприкінці квітня в саду Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки діти-переселенці висадили чорнобривці, що символізують Україну; бегонію, яка нейтралізує все негативне; цибулини тюльпанів, з яких наступного року виростуть розкішні квіти.
Присутні разом виконали пісню «Ой у лузі червона калина», яка під час війни набула популярності та стала своєрідним символом українського духу.
Цей захід відбувся у межах соціального проєкту «Діти країни: розваги для відваги», ініційованого директором музею «Дім Франка» Богданом Тихолозом.
Отож, вимушено переміщені діти намагаються жити по-новому, а ще вірять в нашу перемогу та приближують її так, як можуть.
До слова, у Львові тимчасові переселенці, а також усі охочі львів’яни різного віку можуть зайнятися безкоштовними спортивними активностями. У Стрийському парку впродовж травня щовівторка та щочетверга із 15:00 до 17:00 год для дітей та дорослих організовують ці активності, а ще проводять спільну розминку.
Як повідомляють в управлінні спорту ЛМР, метою проєкту є адаптація та соціалізація вимушено переміщених людей за допомогою спорту, а також стабілізація їхнього психоемоційного стану.
