Більшість з цих осіб на отриманні кошти купують оковиту й наступного дня знову вирушають на полювання. Їх не зупиняє те, що у багатьох випадках вони наражають на небезпеку інших. Мова йде про тих, хто збирає металобрухт. Детальніше на leopolis.one.
Кольорові та чорні метали
Більшість з нас, завдяки шкільним урокам з хімії та фізики може розрізнити чорні та кольорові метали. Кольорові метали – мідь, алюміній, латунь, олово. Чорні – чавун, сталь. Не будемо заглиблюватись у научні терміни, однак зазначимо що й ті й інші йдуть на металобрухт. Дірява каструля, зіржавілий автомобіль, старий ламповий телевізор не зникають безслідно, а йдуть на переробку й отримують нове життя.
Далеко не всі країни мають поклади руд, тому металобрухт, а точніше його експорт із інших держав, є для таких країн життєво важливим. Металобрухт активно імпортують Туреччина, Китай, Японія та інші країни.
Цінова політика
Кольорові метали коштують значно дорожче за чорні. Економічний чинник у цьому питанні дуже важливий. Приміром у 2021 р. на пунктах прийому металів за кілограм міді правили 219 – 250 гривень, за кілограм латуні – 140 – 180 гривень, за олово – від 800 до понад 1000 гривень за кілограм. Натомість за кілограм чорного брухту правили понад 8 грн, за кілограм нержавіючої сталі – понад 40 гривень, чавуну – понад 7 гривень. Різниці у цінах на кольорові та чорні метали дуже відчутні.
Огорожі, каналізаційні люки – все на брухт!
Збір металів існував ще у роки СРСР, коли металобрухт збирали шкільні колективи, окремі громадяни, влаштовували навіть змагання зі зборів. В радянські часи збір металів розглядався радше не як джерело збагачення, а як один з методів бути корисним суспільству.
З розпадом СРСР збір кольорових та чорних металів став доволі прибутковим бізнесом для власників пункту прийому металів. У багатьох випадках власники таких пунктів заплющували очі на те, що металеві вироби крадені, приймали навіть каналізаційні люки, дріт з електромереж.
Незважаючи на те, що 1990-ті далеко минули, попит на кольорові метали нікуди не зник. Не зникли й крадіжки металевих виробів. Під приціл потрапляють огорожі, ті ж каналізаційні люки, електромережі, металоконструкції на закинутому будівництві, качелі та спортивні снаряди на майданчиках мисливці за металлом “штурмують” й дачі, викрадаючи як металеві речі з будівель так і огорожі.
У травні 2012 р. шукачі металу розпиляли металеві двері на діючій трансформаторній підстанції №285. Самі двері були поцуплені. Також зловмисники викрали металеве покриття кабелів. Своїми діями крадії знеструмили одразу кілька вулиць міста, включаючи Залізничну, Одеську. Ярослава Мудрого та інші.
Не зупиняють злодіїв й цвинтарі, адже на могилах – металеві хрести, огорожі. Цвинтарі приваблюють злодіїв і тим, що там немає охорони. Жертвою мисливців за металами став цвинтар Холм Слави у Львові, де викрали не личе металеві значки на бетонній огорожі та таблички з памятників, а й частину бронзової гірлянди. Аби здати викрадену річ, злодії вдаються й до подрібнення скажімо металевого хреста на маленькі шматки.
У липні 2017 р. у смт. Східниця, що на Львівщині, мисливці за металом викрали бюст місцевого хлопця, який загинув на війні у Афганістані. Щороку до бюсту навідувалась мати загиблого, аби вшанувати свою дитину. Не зупинила крадіїв навіть могила відомого кримінального авторитета Ореста Завінського, який похований у Брюховичах. Нелюди відпиляли голову у бронзового пам’ятника, який розташований на місці поховання чоловіка.
У травні 2018 р. двоє львів’ян були схоплені правоохоронцями, коли намагались поцупити кольоровий метал з дзвіниці церкви Пресвятої Богородиці Володарки України УГКЦ (вул. Новознесенська 34).
Багато журналістів, які займаються питанням “підпільної металургії”, стверджують, що це надзвичайно прибутковий бізнес, який щороку приносить власникам сотні мільйони доларів. Власники такого бізнесу, як правило, мають хорошее прикриття в правоохоронних органах, тому не бояться понести відповідальність.
Український металобрухт, головним чином, потрапляє до Туреччини. Мисливці за металлом у цьому бізнесі лише гвинтики, мурахи, які зносять метал до пунктів. Далі метал з пунктів потрапляє на металобази й йде на експорт.
Як на роботу
Як правило, мисливці за металом – або малозабезпечені особи або любителі оковитої, які не планують мати постійну роботу, а таким чином заробляють на життя та випивку. Невід’ємними атрибутами мисливців є господарські сумки, молоток, плоскогубці, викрутка і магніт (аби зрозуміти де кольорові а де чорні метали).
Між збирачами металу існує конкуренція, й чужинець, який займається пошуком металу може отримати добрячого прочухана від осіб, які постійно “працюють” на певній території.
Деякі мисливці носять з собою й інструменти, які дозволяють витягувати метал із землі. Збирачі металу розпочинають свою роботу зранку й завершують її, як правило до обіду, оскільки після вживання оковитої, багато не попрацюєш. Більшість з мисливців стверджують, що мають “перевірені” пункти прийому металів, де їх не обдурять на вазі та ціні.
Небезпека для себе та оточуючих
Мисливців за кольоровим металом не зупиняє небезпека, які вони несуть для інших, небезпека для власного життя. У 2013 р. у відкритий каналізаційний люк у Львові провалився та загинув хлопчик. Адже поцуплений люк та відкритий коллектор – це смертельна небезпека для громадян (якщо ще згадати про темну пору доби). Мисливці за металлом часто наражають себе на небезпеку, коли намагаються розібрати на метал масивні аварійні конструкції або навіть боєприпаси.
Більшість експертів стверджують, що мисливці за металлом існуватимуть до того часу поки є попит на метали. Також експерти наголошують на тому, що чисельність збирачів металлу суттєво знизиться після того, якщо покращиться економічний стан в країні, введуть драконівські покарання за крадіжки дротів електромереж або каналізаційних люків.
