Викладання у Львові ветеринарної медицини бере початки ще з часів академії єзуїтів, заснованої в 1661 році. У 1773 році в тогочасній Австрії провели освітню реформу, згідно з якою в межах імперії дозволялось існувати лише трьом університетам – у Львові, Відні та Празі.
У 1784-му єзуїтській академії Львова надали статус університету, який назвали Йосифинським (потім – ЛНУ ім. І. Франка). Тоді ж на факультеті медицини відкрили ветеринарну кафедру. Першим головою кафедри став Юрій Хмель – випускник ветшколи Відня, автор перших у Львові наукових робіт на тему ветеринарії.
Із 1818-го професори-ветеринари Львова намагалися відкрити самостійний навчальний заклад ветеринарного спрямування. У 1881 році вони нарешті відкрили Ветеринарну школу – попередницю Львівського ветеринарного університету. Це найстаріший виш ветпрофілю в Україні та Європі. Докладніше про його історію далі на leopolis.one.
Від школи до академії
При відкритій у 1881 році школі діяла кузня та тваринний стаціонар. У жовтні того року директором призначили професора Петра Зайфмана – колишнього директора Варшавської ветшколи, засновника ветінституту в Казані.
У лютому 1885-го школа видала дипломи першим п’ятьом ветеринарним лікарям. Школа розміщувалася в будівлях старої фабрики Шумана, що були не зовсім придатними для проведення лекцій і наукової професорської роботи. До того ж вступати до школи могли навіть із неповною середньою освітою, а тривало навчання 3 роки. Школа не могла присуджувати наукові ступені.
Саме тому, кілька професорів попросили владу прирівняти Ветеринарну школу до університету. Така пропозиція спричинила реформи у всій ветеринарній освіті Австрійської імперії. 1 жовтня 1897 року ветшколі надали статус академії. Тоді збільшили викладацький штат, бюджет, а тривалість навчання зросла до 4-х років. Приймали на навчання лише тих, хто мав атестат зрілості (свідоцтво про закінчення середньої школи). Починаючи з вересня 1908-го академія вже могла присуджувати наукові ступені, зокрема доктора ветеринарної медицини. За певні заслуги присуджували також звання почесного доктора.
З 1909-го ректора академії обирали зі штату викладачів, на 2 роки. Тоді обрали Йосипа Шпільмана – доктора медицини, професора фармакології та фізіології, засновника львівських бактеріологічних лабораторії та школи.
Першим ректором української національності став Володимир Кульчицький – зоолог та анатом. Його обрали на посаду в 1917 році. У роки Першої світової війни Володимир був єдиним із керівництва закладу, хто залишився в академії та не дозволив ворогам розкрасти майно. Крім того, він активно підтримував матеріально товариство студентів «Ватра», яке заснували в академії в 1913-му. Це перша українська спілка ветеринарів. «Ватра» згуртувала студентів та випускників. Після проголошення 1 листопада 1918 року ЗУНР ця спілка становила кістяк ветслужби Української галицької армії.
За 1881–1918 роки випускниками академії стали 511 осіб, майже всі залишилися працювати в Галичині. Завдяки їхній плідній праці в регіоні кардинально покращилися ветеринарно-санітарні умови, значно скоротилася кількість смертей худоби від хвороб.
У 1918–1919 роках українці Галичини проводили визвольні змагання проти поляків. Тоді приблизно 40 колишніх вояків УГА вступили у ветшколи у чехословацькому місті Брно, деякі отримали освіту в Югославії. Справа в тому, що тоді українці бойкотували польські виші, протестуючи проти окупації заходу України.
12 грудня 1922-го Ветакадемію назвали «Львівською академією ветеринарної медицини». У період між світовими війнами вона користувалася авторитетом і популярністю серед студентів та викладачів із-за кордону.
Німецька окупація
Коли Галичину окупували німці, академію перейменували на Львівський ветеринарний інститут. Керівником обрали Івана Чинченка – вченого, громадського діяча, який зробив чимало для того, щоби заклад став українським. У роки Другої світової війни та деякий період після неї німецька адміністрація постановила, що вищі львівські школи можуть видавати хіба що посвідчення замість дипломів. Керували курсами професори з Німеччини Габерзанг, а потім Вітте.
Поновлення та масштабування
У 1944 році заклад відновив свою діяльність як інститут. У 1957-му керівником став професор із Києва Данило Василенко. Під час його перебування на посаді інститут заговорив українською. Його наступником був Степан Стояновський, за якого також майже всі викладачі проводили заняття українською. У лютому 1989-го ректором став Роман Кравців. Тоді, власне, всі перейшли на українську.
У 1949 році у виші відкрили зоотехнічний факультет (у 1956-му перейменували на зооінженерний, а у 2003-му – біолого-технологічний). Після здобуття Україною незалежності у 1991-му додали санітарно-технологічний факультет (через 11 років перейменували на факультет харчових технологій). У 2002 році відкрили факультет економіки та менеджменту. Пізніше з’явилися факультети ветеринарної гігієни, екології та права; заочної освіти; доуніверситетської освіти; підготовки молодших спеціалістів. Також почали діяти центр самодіяльності та Інститут післядипломної освіти.
Головний корпус, що на вулиці Пекарській, збудували у 1956–1961 роках. На фасаді помістили пам’ятну таблицю Ґжицькому. У 1980-х добудували новий навчальний корпус, на фасаді помістили барельєф, що нагадує про важливість гуманного ставлення до тварин.
У 1992-му закладу повернули колишню назву – «Львівська академія ветеринарної медицини». У 2003 році академія стала національною та отримала ім’я Степана Ґжицького – свого студента, а потім співробітника, завідувача кафедрою біохімії, вченого в галузі ветеринарії, основоположника ветеринарної біохімії в Україні.
За період 1885–2008 років тут видали більше ніж 30 000 дипломів, з яких 16 200 – ветеринарним лікарям; 10 360 – зооінженерам; 945 – ветеринарно-санітарним експертам; орієнтовно 1000 – харчовим технологам; 350 – фахівцям із маркетингу; 120 – менеджерам зовнішньої економічної діяльності; 60 – фахівцям із менеджменту організацій; 30 – екологам; 20 – спеціалістам у галузі якості, стандартизації та сертифікації тощо.
Статус університету
У 2007 році академія здобула статус університету, ставши Львівським національним університетом ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Ґжицького.
Цікаво, що на території вишу колись був Вороблячий став та сад із городом Львівського монастиря сакраменток – жіночого чернечого ордену, заснованого в Парижі 1631 року. У 1946-му радянська влада закрила костел сакраменток та ліквідувала монастир. Приміщення перейшли у власність Ветеринарної академії.
У 1950-х роках у колишньому монастирі облаштували студентський гуртожиток, а в стінах костелу – спортзал. Колишню школу переобладнали під навчальні кафедри, а їдальню монастиря – диско-клуб для студентів. На початку 1990-х штат академії відновив церкву за власні пожертви, у грудні 1995 року освятив її як храм Пресвятої Трійці. У складі університетського комплексу також є колишній палац Батицьких, його передали вишу на початку ХХ століття.
