23 березня 1923 року трапилася подія, яка назавжди змінила львівське й новочасне українське мистецьке середовище загалом. Тоді в майстерні українського живописця й педагога Олекси Новаківського відкрилася перша українська художня школа в Галичині. Понад десятиліття вона була провідним мистецьким осередком Західної України. У стінах цього закладу виховалися цілі покоління творчих особистостей, які змогли продемонструвати українське мистецтво всьому світові. Докладніше далі на leopolis.one.
Історія заснування
З’явилася Мистецька школа Олекси Новаківського завдяки кільком чинникам. Насамперед існувала велика потреба створення національного художнього закладу, щоби виховувати мистецьких кадрів. Такий заклад мав стати центром художніх традицій. Тоді у Львові функціонували польські за спрямуванням художньо-промислова школа та академія мистецтв Підгорецького, однак вони не справлялися з потрібною функцією.
Це добре розуміли такі видатні персони, як митрополит Галицький Андрей Шептицький та художник Олекса Новаківський. Олекса народився на Поділлі, навчався в Краківській академії мистецтв. У Львові оселився наприкінці 1913 року за запрошенням Шептицького.
Поки художник призвичаювався в новому середовищі, він відчував необхідність ділитися своїм досвідом з іншими творчими людьми. У перші роки знаходження у Львові митець проводив уроки малювання. Педагогічний досвід Новаківському подобався, однак він мріяв про більше – відкриття національної Академії мистецтв, щоби виховувати мистецькі кадри, які творили би щось оригінальне.
Оскільки тоді західноукраїнські землі перебували під польською окупацією, заснування такої академії було мрією нездійсненною. Тому, митрополит із художником вирішили діяти в інший спосіб – створити мистецьку школу. Першими учнями новоствореної школи стали Григорій Смольський, Наталка Пристай, Софія Зарицька, Кирило Мазур і Юрко Левицький. Усі вони 23 березня стали за мольберти рисувати з живої натури – бідного хлопця.
Хто фінансував школу?
Упродовж існування (1923–1935) школа залишалася приватною. Функціонувала вона завдяки добровільним пожертвам або коштам самого Шептицького. Для залучення потенційних благодійників учні організовували так звані «чайні вечори» – культурні вечірки для охочих підтримати розвиток українського мистецтва.
У 1930 році завдяки старанням найактивніших учнів – Антона Малюци, Степана Луцика, Ольги Плешкан, Володимира Ласовського та Іванни Нижник – створили Українське товариство прихильників мистецтва (УТПМ). Ця організація опікувалася бюджетом школи, паралельно займаючись просуванням української творчості, проведенням виставок тощо. Керівником став суддя і громадський діяч Антон Рак.
Як відбувалося навчання?
Навчальний процес у Мистецькій школі проходив подібно до Краківської академії мистецтв, випускниками якої були Новаківський та помічник Осип Курилас. Для вступу в школу потрібно було скласти іспит – упродовж кількох днів рисувати Венеру.
Значний вплив на творче виховання учнів мав сам Новаківський. Він виділявся від інших педагогів, адже не лише навчав, а й жив зі своїми вихованцями одним життям. У школі панувала атмосфера творчої комунікації, вчитель розповідав учням про власні нелегкі творчі злети, ділився з ними досвідом зі свого життя.
Водночас Олекса був вимогливим наставником. Як пригадував учень Степан Луцик, під час перевірки рисунків він «часом не залишав жодної риски». Однак саме такі коректури давали змогу відточити майстерність.
Крім Олекси, у закладі навчав мистецтва рисунку й малярства Осип Курилас. Пластичну анатомію викладав Степан Балей – психолог за фахом. Історії культури навчав Іван Раковський – антрополог. Малярську техніку, а також історію української архітектури викладав Володимир Пещанський – архітектор і реставратор. Мистецтвознавець Володимир Залозецький відповідав за курс мистецької історії, інколи його також читав етнограф і музеєзнавець Іларіон Свєнціцький. Малярської перспективи навчав архітектор Євген Нагірний, а театральної сценографії – поет Микола Вороний.
Андрей Шептицький протягом 1925–1926 років читав курс з історії мистецтва світу. Заняття проходили в його кабінеті на Святоюрській горі. Уроки митрополита були цікавими та жвавими, не обмежувалися лекціями та семінарами. Іноді учнів водили на екскурсії музеями та мистецькими галереями. Найталановитішим вихованцям владика допомагав вступити на навчання в західноєвропейські мистецькі академії.
Позашкільна активність
Мистецька школа Олекси Новаківського була не просто навчальним закладом, а цілим середовищем зі своїми традиціями. Одна з найцікавіших та найважливіших подій у шкільному житті – «щорічні іменини Новаківського на Олекси». Відвідувала цю подію вся тогочасна львівська еліта – музиканти, громадські й політичні діячі, бізнесмени-філантропи, музиканти, представники духівництва, «акули пера», мистецькі критики.
Влітку учнів возили на пленерні малярські студії до села Космач (Івано-Франківщина) за кошт Шептицького. Через ці подорожі Космач став фактично другим осідком Мистецької школи. Селяни часто просили педагогів і вихованців розповісти їм про Україну. Брали участь митці в тамтешніх святкуваннях, весіллях, створювали й імпровізовані хори.
Твори, які учні рисували під час канікул, виставляли на звітних виставках у львівському Академічному домі, що на вулиці Коцюбинського. Виставки ставали справжнім святом для львів’ян, про них активно писала місцева преса. Вперше така звітна виставка відбулася в жовтні 1926 року, на ній представили роботи 10 учнів.
Друга підзвітна виставка (жовтень 1928-го) спричинила справжнє піднесення серед української громадськості. На неї завітали поважні гості, а окремі роботи митців відзначили нагородами. Довго виставці простояти не судилося: польські шовіністи розгромили її під час масових заворушень у листопаді 1928 року.
Упродовж 1930–1931 років виставки провели в інших українських містах, зокрема Коломиї, Івано-Франківську, Стрию, Самборі, Дрогобичі, Перемишлі.
Майже 90 вихованців
Через творчу майстерню Олекси Новаківського пройшли майже 90 учнів. Вони походили з різних західноукраїнських міст і сіл, насамперед Галичини та Волині. Один із найвідоміших вихованців – український художник, графік та мистецтвознавець Святослав Гординський. Однак не всі змогли здобути славу й визнання, як і не всі продовжили розвиватися у творчих галузях.
Більшість вихованців вимушено покинули рідну землю наприкінці Другої світової війни, перед другим приходом червоноармійців. Ті, хто залишилися на Батьківщині, пройшли через сталінські табори, як-от Олекса Друченко, Ярослав Лукавецький, Аркадій Давидович. Успіх у творчій чи педагогічній галузі в жорстоких умовах радянської дійсності здобули Григорій Смольський, Стефанія Ґебус-Баранецька, Іван Старчук та Степан Дричик.
Доля кількох учнів склалася трагічно. Наприклад, хтось загинув у солдатських мундирах, боронячи країну, хтось – у радянських катівнях, а хтось покінчив із життям, зокрема живописець Володимир Іванюх.