Перші монети на українських землях з’явилися після колонізації греками. Їх привезли переселенці з грецького міста Мілет. Вперше випустили викарбувані монети в 990 році з нагоди хрещення Русі та весілля князя і візантійської принцеси. Перша і найвідоміша монета часів Київської Русі – златник. Його карбував князь київський Володимир Святославович у кінці Х століття. Через деякий час почали карбувати ще давньоруські срібляники.
Тоді монети карбували в Києві, а незабаром почався безмонетний період. Львів був першим містом на теренах України, де відновили монетне карбування, зокрема це сталося в XIV столітті. Карбувальний процес тут тривав регулярно та найдовше з-поміж інших міст. Як це відбувалося, читайте далі на leopolis.one.
Перший монетний двір і перші монети
Карбування монет у цьому місті почалося після того, як польське королівство завоювало Галицьку Русь. Перший монетний двір у Львові функціонував з 1356-го і до 1414 року. Інформація про його місце розташування не збереглася.
Першою монетою, виготовленою у Львові, був руський грошик. У 1356 році його виготовили зі срібла, важила монета майже півтора грама, а її діаметр становив до 20 міліметрів. На аверсі, тобто лицьовій стороні, розміщувалася літера «К», що символізувала першу букву ім’я короля, а також був вміщений латинський напис, що означає «Король Польщі».
Реверс, тобто зворотній бік монети, прикрашало зображення лева, який крокує вліво. Навколо зображення розміщувався латиномовний напис «MONETA RUSSIAE».
Однак запроваджені Казимиром ІІІ монети у Львові не відповідали монетній системі Польщі. Вартість руського грошика тоді дорівнювала половині грошика краківського. Монети були такими дорогими через брак срібла. Для розуміння: за один руський грошик можна було придбати продукти приблизно на три дні.
Срібні грошики у Львові пізніше випускали також Владислав Опольський та Людовик Угорський, однак замість літери «К» монети прикрашали позначки нових королів – «W» i «L». На реверсі залишився герб Руського королівства – лев.
За часів короля Владислава Ягайла карбували срібні грошики, де замість ініціалу короля був зображений герб Польщі – орел. Це було таким собі символом обмеженої автономії Русі. На зворотному боці розміщувався лев з написом «MONETA RUSSIE».
Крім грошиків, у місті Лева карбували мідні денарії в 1355–1386 роках. Унікальне явище, оскільки мідні монети почали активно використовувати в Німеччині та Франції аж через століття чи два після цього. На мідних монетах також розташовували на аверсі ініціали королів, а на реверсі – замість лева зображали корону, оскільки лева важко було вирізати.
В діаметрі мідні монети були до 17 міліметрів, їхня вага – від 0,4 до 1,4 грама. Ці монети вирізнялися номінальною вартістю, на яку не впливала кількість металу.
В 1399–1414 роках у Львові карбували львівський півгрош, на його реверсі напис «MONETA RUSSIE» замінили на «MONETA LEMBURG». Це свідчило про локальність монет. Такі монети, так само, як і польські, виготовляли зі срібла 500-ї проби, домішуючи неблагородні метали, тому це срібло називали «болотним». Монети важили приблизно 1,5 грама, а їхній діаметр становив до 22 міліметрів. У 1412 році півгроші вийшли з обігу. З того часу монетна система Галицької Руси перейшла повністю в загальнопольську грошову систему.
До слова, наприкінці ХІХ століття русофільські видання, які виходили в Галичині, грошики використовували як засіб пропаганди. Редактори цих видань викривлено трактували напис на монетах «MONETA RUSSIAE», намагаючись переконати населення в російському корінні в регіоні. Вони апелювали до того, що друга частина фрази походить від слова «Росія», а не «Русь».
Другий монетний двір
Другий монетний двір у Львові функціонував у 1656–57 та 1660–63 роках, тобто в часи «Шведського потопу» – вторгнення у Річ Посполиту коаліції на чолі зі шведами через те, що король польський Ян II Казимир претендував на шведський престол. Вторгнення завершилося тим, що король польський відмовився від своїх амбіцій.
У той час Львів зберіг вірність королю у складний для нього час і став його тимчасовою резиденцією. Король переніс сюди весь державний апарат разом із монетним двором. Він розміщувався на площі Ринок, у триповерховому домі купця Жидкевича. Там карбували такі польські монети, як талери, золоті дукати та грошовики номіналом 1,5; 6; 18 та 30.
У 1776 році в цьому будинку будівельник Пйотровський провів реконструкцію. Наприкінці ХІХ століття будівля перебувала в поганому стані, тому в 1895–1896 роках на замовлення власника Нафталі Френкля провели реставрацію за проєктом Вінцента Кузнєвича.
Монетний двір у Палаццо Бандінеллі
Подейкують, що під час Тридцятирічної війни (1618–1648) у подвір’ї кам’яниці Бандінеллі, де в той час діяла пошта європейського зразка, деякий час функціонував монетний двір, який перенесли на час військових дій із Кракова.
Саму кам’яницю збудували в 1593 році. Її називаються іменем купця Роберто Бандінеллі, який приїхав до Львова з Флоренції, отримав громадянство, придбав цей будинок і заснував у ньому європейську пошту, завдяки якій львів’яни могли кожну суботу відправляти чи отримувати листи з Європи. Ці послуги були надзвичайно дорогими через високу вартість паперу, тому міська рада згодом відмовилася від них. Оскільки Роберто вклав великі суми в поштову справу, то дії міста стали причиною його розорення.
У XIX сторіччі тут розміщувалася книгарня Вільда, де збиралася тогочасна львівська інтелігенція. Також там жив польський поет Корнель Уєйський. У грудні 2008 року будівлю внесли до списку спадщини ЮНЕСКО, а всередині відкрили Музей пошти.
Інші монети
Монети у Львові карбували зі «святого срібла». Так називали цінний метал, який одержували з церковних чаш та іншого церковного начиння, яке піддавалося переплавленню. Це відбувалося тому, що Річ Посполита опинилася у скрутному становищі. Коли вороги наступали, Папа Римський у січні 1656 року видав дозвіл католицьким церквам Речі Посполитої надати золоті та срібні хрести, ліхтарі, чаші тощо задля створення монет.
Незабаром почали випускати монети, цінніші за гріш, – орти й шостаки. Спершу львівські орти карбували з якісного срібла, однак коли в державі погіршилося загальне становище, вміст срібла зменшили, а, відповідно, зменшилася і їхня фактична вартість.
У 1656–1657 роках невелика кількість майстрів львівської монетарні мала фахову освіту, тож монети були не чудової якості. До того ж вони завжди виконували роботу поспіхом. Тогочасні орти й шостаки різняться між собою, завдяки чому викликають інтерес у колекціонерів.
Замах на монетний двір
У 1657 році у Львові поширилися чутки про розкрадання «святого срібла». Тоді польська шляхта, наслухана чуток, пригрозила здійснити замах на монетарню. У ніч на 25 січня секретар двору Бандінеллі вивіз усе церковне начиння в Сілезію – край у Центральній Європі, де в місті Ополе розташовувався монетний двір короля. Там докарбували орти зі «святого срібла», що залишилось, загалом їх вийшло 4186 монет. Тоді й історія монетного двору Львова, що випускав внутрішньогалицькі та загальнопольські монети, завершилася.
