«Клуб відчайдушних україномовних»: як у Львові допомагають заговорити українською

«Клуб відчайдушних україномовних» – ініціатива, що з квітня допомагає у Львові всім охочим вивчати українську мову. Її заснували освітянки Валентина Крижановська та Тетяна Колесник. Далі на leopolis.one.

Чому відчайдушні?

Назву клубу придумала Валентина Крижановська. «Відчайдушні україномовні», бо переходити на іншу мову спілкування в зрілому віці – доволі нелегко.

Сам клуб жінки створили заради української мови, майбутнього, ну і для власного задоволення.

Учасники клубу

Зустрічаються учасники клубу щосереди ввечері, переважно – у пекарні «Кримська перепічка», проте буває, що обирають й інші місця.

Серед постійних учасників – люди 35-38 років, також тут є старші пан Віктор і пані Єлена. Є і молодші – пара школярів, сюди вони прийшли разом зі своїми батьками. Дітям спілкування рідною мовою вдається найлегше.

Мову вивчають у форматі невимушеного спілкування. Говорять про географію, культуру, історію і навіть про лайливі слова. Вивчають те, як живе та змінюється мова, а ще часто всі разом шукають відповіді на складні життєві та філософські питання.

У клубі кажуть, що хтось приходить за новими знайомствами, хтось – за підтримкою і можливістю розповісти наболіле, однак насамперед задля того, щоби остаточно позбутися шлейфу росії.

Переселенців, які приїхали до Львова у 2022 році, в клубі практично немає, хоч і Валентина Крижановська цілеспрямовано зі своєю німецькою вівчаркою ходила в центри для переселенців, залишала там оголошення і пропонувала безкорисну допомогу й підтримку. Серед учасників клубу лише один цьогорічний переселенець – Олександр із Миколаївської області. Він бачив «русскій мір» на власні очі. Зараз шукає у Львові нових друзів і в цьому клубі відкриває для себе щось нове в рідній мові.

Також тут є Олена з Луганщини. Вона приїхала до Львова ще у 2014 році. Жінка завжди знала українську, бо вчила її у школі, використовувала в роботі в держструктурах.

«Луганська область, її села, завжди були україномовними. Ці люди, як і їхні батьки, народились і виросли на одному місці. Я не пригадую жодного булінгу за українську мову в дитинстві. А от у сам Луганськ, що будувався як промислове місто, з’їжджалися і звозилися люди з різних куточків, зокрема, багато росіян», – пояснює Олена в коментаріZaxid.net.

Інша ж учасниця клубу народилася на Київщині, а дитячі роки провела в центрі України. Каже, що тоді оточення просто змушувало переходити на російську і висміювало україномовних. А під час навчання в Києві викладачі навіть переучували, щоби заговорила «правильною» російською. Жінка стала україномовною у зрілому віці, бо задумалася над тим, якою мовою в нашій країні говоритиме її дитина.

Майже 70-річна Єлена – росіянка, яка десь 10 років тому переїхала в Україну. Спершу жила в Полтаві, там для порозуміння їй цілком вистачало російської. Однак у Львові, розповідає, вела в одній зі шкіл німецький розмовний клуб. Дітей, для яких вона викладала, просила навзамін вчити її української. Єлена додає, що знання німецької навіть іноді допомагає їй розуміти українську.

Пані Єлена

«У Львові я в магазинах, в транспорті, будь-де говорю українською. Люди чують мій акцент і мені часто «прилітає» – вони впізнають, що я росіянка. Це боляче, та я розумію їхні почуття, адже росія розв’язала жахливу війну проти України», – ділиться пані Єлена.

Пані Валентина ж додає, що нещодавно їхала в трамваї і поблизу вокзалу до неї російською звернулася жінка з дитиною. Валентина відповіла, що не розуміє її. Їй було боляче так відповідати, адже це жінка з дитиною, які втекти від війни.

«У мене аж тиск піднявся, поки я вимовляла ці слова. Але я вважаю, що час «какая разніца» закінчився», – схвильовано, але впевнено говорить Валентина.

Детальніша інформація про «Клуб відчайдушних україномовних» за посиланням.

Фото з Facebook-сторінки «Клубу відчайдушних україномовних»

More from author

Історія ринків у Львові, або де містяни купували продукти та крам у минулому

Ринки - це таке звичне і буденне явище у повсякденному житті, що ми навіть не цікавимося їхньою історією, та й не сподіваємося від неї...

Історія філософського факультету ЛНУ імені Івана Франка

Львівський національний університет імені Івана Франка є одним з найдавніших вищих навчальних закладів України та має досить давню історію. Університет заснували у 1661 році,...

Найстаріша щоденна газета Галичини: про часопис “Діло”

Однією з перших газет, що видавалися українською мовою в Галичині є часопис «Діло». За роки свого існування видання декілька разів закривали та відновлювали. Часопис...
.,.,.,.