У Львові відбулося чимало відкриттів та першостей, які роблять наше місто особливим, “першопрохідцем” у багатьох речах, без яких неможливий би був розвиток України та навіть світу. Тримав Львів впевнену першість і в розвитку освіти, пише сайт leopolis.one.
Мало-кому відомо, що саме у Львові свого часу відкрили першу на теренах України спеціалізовану школу для незрячих дітей. Що це за освітній заклад, цікаві факти з його історії та сучасності — читайте у матеріалі нижче.
Історія створення навчального закладу, який випередив свій час
Ідея заснувати школу для незрячих належить відомому польському дворянину Вінценту Зарембі-Скшинському, який вирішив таким чином віддати шану своєму померлому синові. У чоловіка була єдина дитина, яку йому довелося пережити.
Вінцент Заремба-Скшинський — далеко не випадкова людина у розвитку такої освіти. Свого часу йому вдалося детально познайомитися з її особливостями у Віденському інституті сліпих. До того ж, ця людина була благодійником і сприяла створенню спеціального фонду, який зібрав кошти небайдужих публічних людей. Долучився коштами і сам Вінцент.
Перший будинок, де навчали незрячих, було зведено на вулиці Личаківській у 1851-му році. Стати частиною доброї справи вирішив граф Менчинський, який подарував землю під будівництво закладу освіти. Він отримав назву “Галицький заклад для темних” і був офіційно відкритий у перший день літа того ж року. З деяких історичних джерел відомо, що з нагоди цієї знакової події в одному з храмів навіть провели службу.
Проте доля самого засновника школи не була такою прихильною. Чоловік так і не зміг дочекатися відкриття свого дітища, помер незадовго до цього.
Початок роботи школи та її устрій
Керував школою директорат, до якого входило шість осіб: директор, греко-католицький канонік, чиновник, урядовий радник, радник з міського магістрату та громадянин міста. Директора вибирала родина засновника школи і цей посадовець повинен був виконувати свої обов’язки аж до смерті.
Першим наставником, керівником освітнього закладу став Марко Маковський, який перед тим, як приступити до виконання своїх обов’язків, відбув шестимісячний підготовчий курс у Відні. Після завершення курсу він отримав спеціальний сертифікат та приїхав, щоб очолювати унікальний навчальний заклад. Там і пропрацював понад сорок років.
Спершу школа існувала виключно як приватно-благодійний освітній заклад за рахунок тих пожертв, які збирала дирекція. За державний кошт утримувалися лише вчителі.
Релігійний характер освіти — основа викладання у школі
Дуже цікавим був підхід до учнів, яких сюди приймали. Передовсім, були обмеження за віком — поступити до закладу могла тільки дитина, яка досягнула десяти років, і тільки та дитина, яка дотримувалася християнських віросповідань. Цікавим був і набір документів для вступу у школу — обов’язковим було свідоцтво про хрещення та документ про приналежність до християнської громади. Далі — вимагали довідку про щеплення від вітряної віспи та стан здоров’я дитини.
Однак школа не могла надавати освіту усім решта, хто не підходив за вимогами. Також не могли навчатися у закладі діти, які страждали епілепсією та мали вади розумового розвитку.
Також існували обмеження і за статевою ознакою. Так, тільки з 1868-го року сюди почали приймати дівчаток.
Як навчали дітей?
Дітям надавали повну загальну освіту в обсязі семирічної школи. Учні тут вивчали арифметику, історію, географію, фізику, польську мову та історію. Були і уроки трудового навчання.
Для забезпечення школярів усіма необхідними засобами при закладі діяла спеціальна друкарня, де друкували тексти рельєфною латиницею. Для письма діти використовували шрифт Клейна — попередником сучасного шрифта Брайля. З 1890-го року школа перейшла на друк текстів шрифтом Брайля.
“Переїзд” школи та набуття популярності
Така унікальна школа користувалася попитом і впевнено займала високі позиції з якості надання освіти. Це вплинуло на те, що наприкінці дев’ятнадцятого століття керівництво закладу вирішило переїхати вигідніше місце, а для цього потрібно було побудувати більше приміщення. Дуже швидко вдалося створити детальний план нової будівлі школи для незрячих, ще за деякий час вдалося отримати погодження від магістрату на будівництво.
Вже на початку двадцятого століття новозбудована школа, розрахована на 60 дітей, прийняла своїх перших учнів. Розширився і спектр надання освітніх послуг — з 1902-го року при ній почала діяти дошкільна група для незрячих. У цьому плані Львів обійшов усі українські міста, де діяли схожі освітні заклади.
Школа для незрячих у Першу світову війну
Коли розпочалася Перша світова війна, австрійська влада відібрала приміщення, аби розмістити тут незрячих інвалідів війни. Саму ж школу влада закрила аж до 1917- го року — щоправда, радости від цього було небагато, бо після відновлення роботи у заклад набрали тільки два десятки дітей.
У повоєнні роки теж не було багато позитивних приводів. По-перше, дала відбиток сама війна, а по-друге — суттєво вплинула економічна та політична кризи. Через це дітей набирали дуже повільно, а сама влада надавала школі дуже маленьку частину коштів, якої зовсім не було достатньо для забезпечення потреб всього навчального закладу. Той грошовий мізер не допоміг навіть відновити значну частину технічного обладнання, яке було знищено у ході війни.
Тільки з часом, коли до керівництва школи приступив Станіслав Міцельський, з’явився промінець надії. Він робив усе задля того, щоб заклад розвивався та процвітав, шукав додаткові кошти. Поступово завдяки йому тут з’явилося освітлення і придбано нові музичні інструменти для занять.
Друга світова війна і подальша історія школи
З 1939-го року школа отримала новий статус — відтоді вона стала державною. Навіть з початком Другої світової війни навчання тут не припинялося, хоч Львів і зазнав сильних бомбардувань та німецької окупації.
Наприкінці 50-х років двадцятого століття школу перетворили у середній навчальний заклад.
У наш час львівська школа для незрячих стала спеціалізованою школою-інтернатом під номером 100 для незрячих дітей.
