Михайло Возняк — один із найвизначніших українських вчених-літературознавців XX століття. У його особі поєднувалися — літературний критик, історик літератури, фольклорист, франкознавець, член Академії наук УРСР, педагог та викладач Львівського університету, пише leopolis.one.
Життя та наукова діяльність Михайла Возняка
Народився Михайло Возняк третього жовтня 1881 року у селі Вільки Мазовецькі (тепер це село Волиця у Жовківському районі на Львівщині) у простій селянській родині. Спочатку батьки Михайла віддали його на навчання до місцевої школи, потім він навчався у семирічній школі в Рава-Руській, після закінчення якої вступив у Львівську академічну гімназію, де навчався з 1897 по 1904 рік.
Після гімназії Михайло продовжив своє навчання на філологічному факультеті Львівського університету (1904-1908 рр.). Після отримання диплома до 1914 року працює вчителем в Академічній гімназії у Львові.
Ще з 1904 року Михайло Возняк починає публікувати у ЗНТШ свої перші наукові праці та в 1911 році стає дійсним членом НТШ (Наукового Товариства Шевченка) та учасником товариства “Просвіта”.
Під час Першої Світової війни Михайло Возняк втратив своїх двох братів, а сам був арештований та потрапив в австрійський табір для військовополонених у Талергофі, де редагував журнал “Вісник”. Згодом переїжджає до Відня, де публікує свої праці та викладає.
У 1918 році Возняк повертається до Львова, де відновлює активну наукову літературознавчу діяльність, працює у науковій періодиці, зокрема у журналах “Вікна”, “Культура”, у 1929 році стає членом Всеукраїнської Академії Наук.
До Другої світової війни працює виключно на ниві наукової праці. З вторгненням радянських військ та окупації Львова Михайло Возняк стає завідувачем кафедри Львівського університету, яка тепер названа на його честь — кафедра української літератури імені Михайла Возняка. Водночас, з 1951 року завідує відділом української літератури теперішнього Інституту українознавства імені І. Крип’якевича НАН України.
Помер Михайло Возняк двадцятого листопада 1954 року у Львові та похований на Личаківському кладовищі.
Творча спадщина та наукові інтереси Михайла Возняка
Як науковець і як педагог Михайла Возняка утверджується у середовищі Львова, де й проживає та працює. Наукова діяльність Возняка досі вивчають та інтерпретують сучасні дослідники.
Український літературознавець Іван Денисюк назвав Михайла Возняка “інтелігентом старої дати”, що влучно характеризує останнього.
Серед широких наукових інтересів раннього періоду наукової роботи Возняка переважає давня українська література. Так, вже перші його наукові праці, опубліковані у Записках наукового товариства імені Шевченка у Львові були про українські граматики XVI – XVII та XIX століття — Лаврентія Зизанія, Якова Головацького, Івана Могильницького, Маркіяна Шашкевича та Івана Франка.
Як філолог, Михайло Возняк досліджує полемічну літературу XVI – XVII століття, стародруки, український фольклор та історію театру. Окреме місце вчений відводив вивченню історії української літератури. Його праця “Початки української комедії” та наукові студії про Лаврентія Зизанія, Памву Беринду, Іова Борецького та інші лягла в основу створення відомої тритомної “Історії української літератури”, яку видали у 1920 — 1924 роки у Львові. Праця має кілька перевидань, перше з яких здійснив у 1992 — 1994 роках М. Гнатюк.
Значні напрацювання Михайла Возняка у дослідженні життя й творчості Івана Франка, діяльності “Руської трійці”. Автор багатьох праць про український фольклор, театр, культурні зв’язки слов’янських народів.
