Перші кати з’явилась у Львові на початку XV ст. Це була одна з найбільш прибуткових і найменш популярних професій. Статечні львів’яни відмовлялися вбивати за гроші, міська біднота також цуралася кривавої роботи. Тож спеціалістів шукали серед жебраків, волоцюг та іноземців. Через постійний брак охочих посада періодично діставалася злочинцям, засудженим до смерті (в обмін на амністію), пише сайт leopolis.one.
Цікаво: в народі катів називали майстрами справедливості, екзекуторами, малодобрими або просто майстрами.
Особливості роботи ката і його халтури
Найважливішою функцією майстра була страта злочинців. Спосіб вбивства залежав від тяжкості злочину і соціального становища підсудного. Дворян і багатіїв карали мечем, містян — сокирою, крадіїв і маргіналів вішали на мотузці.
Спалення було рідкісним покаранням. Його присуджували за злочини проти віри, фальшування монети, підпал або спроби підпалу. Також вогню віддавали жінок, котрі отруїли або вбили близьких родичів. Найогиднішим злочинцям ламали кістки за допомогою важкої палиці. Існували й несмертельні екзекуції: п’яниць і дрібних злочинців шмагали батогами або калічили.
Страти і покарання завжди відбувалися у присутності натовпу. Люди вилазили на дахи і драбини, аби побачити всі деталі. Залежно від симпатій, глядачі підбадьорували або освистували жертву.
Цікаво: легендарного гетьмана Івана Підкову стратили у Львові. Перед смертю йому дозволили випити келих вина і виголосити промову. Козак був настільки щирий і переконливий, що у багатьох безжальних воїнів з’явилися сльози на очах. Його останнє прохання звучало так: «кат не має торкатися мого тіла». Побажання виконали.
Місце страти обирали залежно від статусу людини. Поважних містян і дворян карали на ринковій площі. Перед смертю їм дозволяли помолитися і оголосити останнє прохання. Бідноту страчували на місцевій горі (Гицлівській), котру було добре видно з усіх куточків міста. Для виконання вироку спеціально обирали найпублічніші локації. Вважалося, що це позитивно впливатиме на законослухняність львів’ян. З тією ж метою тіла повішених тижнями залишали на мотузці.
Не менш важливою функцією катів було катування (як неочікувано). Майстри витягували з полонених цінну інформацію, змушували підозрюваних зізнаватися у злочинах, виконували вироки суду (наприклад — шмагали п’яниць). Існували й інші обов’язки:
- Нагляд за ув’язненими.
- Супровід злочинців до суду, тюрми або місця страти.
- Поховання людей, котрі загинули в тюрмі або під час тортур.
У середньовічному Львові екзекутори виконували функції головних санітарів. А саме: наглядали за прибиранням ринку і вулиць міста, організовували вивіз гною, сміття і мертвих тварин. Вони надавали медичні послуги, зокрема — лікували своїх колишніх жертв та виготовляли еліксири. Іноді майстри вдавалися до комерції: продавали крам, продукти, алкоголь…
Кат займав офіційну посаду у штаті магістрату (мерії), він вважався працівником суду і підкорявся війту. Через велику кількість обов’язків місто наймало для майстра помічників (зазвичай їх було двоє). Підлеглі виконували низькокваліфіковану роботу: рили могили, вивозили сміття, очищали інструменти, викидали трупи…. Катування і страту довіряли лише малодоброму.
Прибутки і соціальний пакет екзекуторів у Львові
Кати отримували щотижневу зарплату (цілком пристойну), а головним джерелом їх доходу були премії за виконання робіт. Будь-яка послуга (від шмагання батогом до страти) оплачувалась окремо. У XVIII ст. лише голова Львова та головний правник міста заробляли більше.
Окрім роботи, місто оплачувало катівський інвентар: мотузки для повішення, дрова для спалення, матеріали для шибениці, шаблі, інструменти тортур… Екзекутор отримував безплатне житло, котре ремонтували коштом міста. Зазвичай це було одне із приміщень оборонної вежі. Там ж проводили катування.
Кожна катівська послуга тарифікувалася по-різному. Найбільше грошей давали за тортури, найменше — за побиття батогами. Часто жертвам доводилось оплачувати свої муки з власної кишені: місто конфісковувало у них гроші і розраховувалося з екзикутором.
Труднощі катівського життя і проблеми з соціалізацією
Попри високий дохід, професія майстра ніколи не була престижною. Екзекуторам забороняли брати участь у громадському житті, укладати угоди з ремісниками, стояти у церкві поряд з порядними містянами (майстри мали окреме місце).
Люди, що мешкали поруч з катівнею, не надто раділи такому сусідству. Більшість екзекуторів походили з найбідніших і найбрутальніших верств населення, їхня поведінка була далекою від ідеалу. Давалося взнаки і загальне презирство до кривавої професії.
Цікаво: у 1586 році голова єврейської громади Ісак Нахманович заплатив місту 200 злотих (величезна сума), аби переселити малодоброго подальше від себе.
Синам катів було складно одружитися, а донькам — знайти чоловіка. Часто у них взагалі не було сім’ї. Водночас майстрів вважали «необхідним злом». В очах суспільства вони були «Божими слугами», котрі не чинять гріха перед Всевишнім або людьми.
Професія майстрів справедливості проіснувала до середини XIX ст. Її скасувала австрійська влада, котра ввела більш гуманніші методи покарання злочинців.