У кримінальній хроніці старого Львова чимало гостросюжетних історій, коли на кону стояло життя – жандарма або злодія. Злочинці вдавались навіть до спроб відбити у поліціянтів своїх затриманих приятелів. Правоохоронцям у таких ситуаціях нелегко було витримати натиск зазвичай переважаючої чисельно сили. Одна із таким кривавих зустрічей мала місце на Замарстинові у далекому 1904 році. Вона добре ілюструє нелегку службу тодішньої поліції, яка, як це буває, не завжди могла розраховувати на підтримку цивільного населення. Далі на leopolis.one.
Крадіжка у Хаїма Вольфа
Трагічний випадок на Замарстинові, який справив на місцевих мешканців сильне враження, розпочався із звичайного пограбування. У вівторок, 23 лютого 1904 року, четверо злодіїв проникли у помешкання різника Хаїма Вольфа. Їхньою здобиччю стали речі гардеробу та біжутерія – вкрадені речі оцінювалися у декількасот корон. Повернувшись додому, Вольф дізнався, що серед крадіїв були знані замарстинівські злодії – Юзеф Павловський та Францішек Лукашин.
Вольф знав про них, і нерідко чув про їхні злодійські справи. Різник звернувся до жандарма – Владислава С., з яким вони подались на пошуки. Обидвох злодіїв надибали в одному із замарстинівських шинків. Як вказувалось у пресі, крадії “впивались у товаристві подібних собі злодіїв”. Поява жандарма зчинила переполох – присутні кинулись до втечі. Першими тікали Лукашин і Павловський – появу разом з поліціянтом Вольфа вони розцінили безпомилково.
Затримання злодіїв у шинку
Жандарму вдалося схопити Лукашина. Приятелі злодія наважились відбити свого товариша – до таких дій їх активно закликав Павловський. На крик затриманого збиралось все більше публіки. Очевидці стверджували, що близько 40 осіб були готові виручити Лукашина.
Поліціянту довелось відбиватись. Однією рукою схопивши злодія за шию, другою він спрямував карабін з багнетом у бік натовпу, застерігши, що буде стріляти у кожного, хто до нього підійде. У ту хвилину Лукашин схопив за багнет, намагаючись вирвати карабін – поліціянт шарпнув зброю і пробив злодію долоню. Поява крові ще більше розпалила натовп. Жандарма рятувало лише те, що тільки у нього була вогнепальна зброя.
Дехто з натовту кинувся до воза, що стояв неподалік. Озброївшись бароками й іншими елементами його конструкції, вони почали сміливіше підступати до жандарма – той притулився до кута будинку, аби забезпечити собі тил, і запевнив, що буде стріляти. З натовпу вискочив Павловський і кинувся на поліцая. Розлігся пронизливий крик – злодій з пробитим животом упав на землю. На той момент прибули два жандарми – натовп кинувся врозтіч. Утік і Лукашин. Проте невдовзі його спіймали – правда, не жандарми, а сам різник Вольф.
Павловського, якому жандарм розпоров живіт, відвезли до шпиталю. Його прооперували, проте лікарі не давали жодних надій.
“…То був пострах для людей”
Жандарм Владислав С., відповідаючи на запитання преси, зазначив, що весь інцидент з затриманням злодіїв тривав близько години. Він не мав певності, що вистоїть. Накінець заявив: “Цілий Замарстинів буде мені дякувати, бо то був пострах для людей… Я захищався. Якби я спізнився на декілька секунд, він ударив би мене. Мені жаль, що ті перехожі і свідки, які бачили всю серйозність ситуації, не повідомили відразу моїх колег”. У пресі висловлювали сподівання, що ця історія спонукатиме міську владу Львова щодо збільшення штату постерунку поліції на Замарстинові.
Жандарм не перебільшував, коли назвав згаданих злодіїв пострахом для людей. Напередодні, 10 лютого, Францішек Лукашин зі своїми приятелями – Яном Пасічним, Францішком Беднарським, Яном Аргасінським, Станіславом Мусаковським і Яном Лащуком (як зазначено у газетному дописі – “усі добре знані поліції”), завітали до шинку на вул. Жовківській (тепер вул. Богдана Хмельницького). Добре поївши і попивши, вони не заплатили, а кельнера, який нагадав про оплату, побили. У тому ж шинку злодії підійшли до різника Ольшевського і зажадали, аби той пригостив їх. Отримавши відмову, гульвіси побили його і обікрали. Крадії вирішили продовжити свій “рейд” шинками. У шинку на вул. Млинарській (тепер вул. Лемківська) вони зчинили сварку з господарем, побили пляшки з напоями, і вкрали деякі дрібні речі – на суму 12 корон. Третьою зупинкою був шинок Магенхейма на вул. Замарстинівській. Там вони також не оплатили замовлення. Останньою локацією була ресторація Печеніка, де шайка злодіїв також вдалась до хуліганства. Власники шинків звернулись у поліцію, проте відразу затримати вдалось лише Пасічного.