У 2025 році Верховний суд Канади остаточно розставив крапки над «і»: спроба оскаржити закон, який криміналізує купівлю секс-послуг, зазнала фіаско. Отже, клієнти залишаються поза законом, тоді як ті, хто надає такі послуги, формально перебувають під захистом.
На перший погляд це здається лише юридичною формальністю чи черговим рішенням «згори». Проте за цим стоять реальні людські долі. Працівники секс-індустрії опинилися у хиткому становищі: з одного боку, їх не заарештують за сам факт роботи, з іншого — будь-яка угода з клієнтом тепер розглядається крізь призму кримінального права. Дбати про власну безпеку стає дедалі важче, а звичні правила гри перетворюються на ризик.
Кожен дзвінок та кожна зустріч — це балансування між безпекою та законом. Клієнти панічно бояться викриття, тому наполягають на зустрічах у віддалених та непублічних місцях, де умови ніхто не контролює. Як наслідок, закон, покликаний захищати, подекуди робить людей ще більш вразливими.
Як працює «скандинавська модель»
Суть підходу проста: продавати секс можна, купувати — зась. Мета полягає у зниженні попиту та нібито подоланні експлуатації. На практиці все значно складніше. Боячись кримінальної відповідальності, клієнти шукають «затишні» місця. Через це працівники змушені підлаштовуватися під ризики, які створює закон, замість того щоб повністю контролювати процес угоди.
Чому подавали позов
Позивачі наполягали на тому, що чинні норми порушують право працівників на безпеку та свободу вибору. Аргумент очевидний: коли клієнт перебуває поза законом, сфера йде в глибоке підпілля, а контроль працівника над ситуацією нівелюється. Проте Верховний суд постановив, що пріоритетом закону є захист, а не покарання тих, хто надає послуги.
Реакція активістів
Спільнота відреагувала неоднозначно. Одні вбачають у цьому рішенні підтримку ідеї захисту та принципову позицію держави. Інші вказують на парадокс: де-юре продавці легальні, а де-факто ризики для них зростають. Багато хто зізнається, що змушений домовлятися з клієнтами в непрозорих умовах, аби ті не «підставилися» під статтю.
Практичні наслідки
У таких мегаполісах як Торонто та Ванкувер ринок миттєво адаптувався. Кількість приватних зустрічей стрімко зросла, а отже, контролювати їх стало майже неможливо. Рейди та перевірки частішають, але статистика насильства не втішає. Працівники констатують: закон гарантує захист на папері, проте в реальному житті змін на краще обмаль.
Навіщо потрібна ця модель
Прихильники моделі переконані: менший попит — менше експлуатації. Це також має символічне значення: держава демонструє нульову толерантність до примусу. Така позиція імпонує консервативним політикам та активістам, які борються з торгівлею людьми.
Аргументи критиків
Критики вказують на очевидні речі: заборона для клієнтів не робить індустрію безпечнішою. Навпаки, угоди стають «тіньовими», а доступ до медичної допомоги та правового захисту суттєво обмежується. Працівники залишаються віч-на-віч зі своїми проблемами без належної підтримки.
Міжнародний контекст
Скандинавська модель вже діє у Швеції, Норвегії та Ісландії. Там заявляють про зниження попиту, проте дослідження свідчать про зворотне: приховані угоди лише помножують ризики. Канадський ринок специфічний через велику кількість мігрантів та вразливих груп, які першими опиняються під ударом.
Історії з життя
Працівники діляться досвідом: клієнти все частіше вимагають зустрічей у «глухих» місцях, щоб уникнути поліції. Для надавачів послуг це означає більше небезпеки та повну втрату контролю над ситуацією. Закон, що мав стати щитом, іноді стає інструментом тиску.
Що далі
Верховний суд чітко дав зрозуміти: модель залишається незмінною. Проте дискусія триває. Активісти та науковці продовжують моніторити наслідки. Можливо, з часом з’являться певні корективи, що дозволять посилити безпеку працівників, не послаблюючи при цьому норми закону.
Підсумок
Рішення суду — це приклад того, як законодавство може одночасно бути і захистом, і джерелом нових викликів. Клієнти — поза законом, продавці — легальні, але реальність залишається суворою. Дебати про права, безпеку та соціальну відповідальність не вщухають, і відлуння цього рішення ми будемо відчувати ще довго.
Канадський кейс доводить: прості рішення для складних соціальних проблем рідко бувають ідеальними. Закон створений для захисту, проте реальне життя вимагає гнучкості та уваги до людей, на яких він впливає безпосередньо.