У першій половині XVIII століття система охорони здоров’я в Галичині практично не існувала. На початку 70-х років цього ж століття у Львові на 20 тисяч населення було всього лиш 8 лікарів. З них лише французи мали університетські дипломи, пише leopolis.one.
А згодом була створена Львівська обласна клінічна лікарня. Серед львів’ян вона відома як «лікарня медінституту», адже в 1940-1941 і 1944-1959 роках входила у структуру Львівського державного медичного інституту і називалася «Клініка Львівського державного медичного інституту». У січні 1959 року навчальний заклад і лікарню розділили.
Історія лікарні сягає кінця XVIII століття
Лікарня була заснована 30 червня 1783 року за наказом австрійського імператора Йосифа ІІ під назвою «Загальний шпиталь» («Аllgemeinen Krankenhaus»). Медичну допомогу тут могли отримувати мешканці Львова та Галичини. Загальний шпиталь отримав приміщення Колегії отців Піярів – найбільшої на той час будівлі Львова.
Одночасно зі створенням Загального шпиталю, у 1784 році у Львові було відновлено роботу Львівського університету (потім був названий ЛНУ ім. І. Франка). Одним із чотирьох факультетів у той час був медичний – він і став зерниною, що дала початок розвитку львівської медичної освіти. Загальний шпиталь став клінічною базою для медичного факультету, тут студенти-медики отримували практичні навички.
Чому слово «піярі» асоціювалося з божевільними?
У Загальному шпиталі було кілька відділень – для хворих, божевільних та породіль, а також невелике клінічне відділення, де могли навчатися студенти-медики.
За словами краєзнавця Ігоря Мельника, у львівському діалекті ХІХ століття слово «піярі» було тотожним поняттю «божевільні», адже вони утримувалися у спеціальному відділенні Загального шпиталю на вулиці Піярів. Лише у 1877 році у Львові було відкрито спеціалізований заклад для лікування божевільних, куди їх і перемістили.
Реорганізація у Крайовий загальний шпиталь у Львові
Загальний шпиталь у середині ХІХ століття зазнав реформи. У Відні видали наказ, відповідно до якого шпиталь реорганізували у Крайовий загальний шпиталь у Львові. В наказі зазначалося, що це заклад, «на який адміністрація львівського магістрату не може чинити жодного впливу, адже він призначений не тільки для місцевих, але також для інших хворих».
Із 1870 року до роботи у Крайовому загальному шпиталі у Львові було запрошено «Сестер Милосердя», до обов’язків яких входив догляд за хворими, а також деякі побутові зобов’язання.
У 1877 році у шпиталі створили хімічну лабораторію та збудували морг, а ще пральню і лазню. Тоді ж лікарня отримала водогін, каналізацію та гасове освітлення.
Із 1897 року в складі Крайового загального шпиталю у Львові була створена офтальмологічна клініка, у перші 20 років її існування тут працювало 20 лікарів. Офтальмологічна клініка мала 3 палати для жінок і 4 палати для чоловіків.
Відділення отоларингології цього шпиталю бере свої початки у 1897 році. Тоді за ініціативою Гжегожа Зембіцького було організовано кабінет для прийому пацієнтів із недугами вуха, горла та носа. А у 1924 році на базі шпиталю відкрилася самостійна отоларингологічна клініка.
У Крайовому загальному шпиталі у Львові наприкінці ХІХ століття уже застосовували найбільш передові засоби лікування та діагностики. Зокрема, у 1899 році у хірургічному відділенні було встановлено рентгенівський апарат.
Крім того, на початку ХХ століття на базі цього шпиталю розпочалося вивчення лікувальної дії радію при онкологічних патологіях. Окрім онкологічного напряму, наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття у Крайовому загальному шпиталі у Львові активно розвивався також напрям урологічний.
У 1910 році Крайовий загальний шпиталь у Львові було розширено за рахунок приєднання дитячої лікарні святої Софії. Реорганізація шпиталю перед Першою світовою війною закінчилася у 1912 році будівництвом комплексу інфекційного відділення на вулиці Пекарській. Також у ті часи облаштували пологовий будинок, терапевтичний та хірургічний корпуси, а ще адміністративний корпус.
У 1920 році, після того, як Львів і Галичина увійшли до складу Польщі, Крайовий загальний шпиталь у Львові був перейменований у Львівський державний загальний шпиталь.
У 1921 році на базі нього було створено спеціальний підрозділ онкологічного профілю – ракова станція, де лікування проводилося рентгенівським випромінюванням, а з 1929 року використовувалося лікування радієм.
У 1930 році обабіч вулиці Піярів було зведено неврологічний корпус. При клініці була гістологічна лабораторія, рентген-кабінет, відділення електро- та гідротерапії та 65 ліжок для пацієнтів. Щороку тут лікували приблизно 1100 хворих.
Реорганізація у Клініку Львівського державного медичного інституту
Коли у 1939 році Львів і Галичина увійшли до складу радянського союзу, медичний факультет Львівського університету виділили зі складу вишу і реорганізували у Львівський державний медичний інститут. А Львівський державний загальний шпиталь був реорганізований у Клініку Львівського державного медичного інституту.
Тоді у складі Клініки створювалися нові відділення, а ті, що вже існували, виокремлювалися в окремі лікувальні заклади. Наприклад, у 1940 році, на базі протиракового відділення було створено онкологічну клініку.
Відокремлення лікарні від інституту
А вже 15 січня 1959 року МОН видало наказ про реорганізацію Львівського державного медичного інституту, який передбачав відокремлення клінічних підрозділів і створення самостійної Львівської обласної клінічної лікарні.
І хоча Львівська обласна клінічна лікарня давно відокремилася від інституту, в її стінах залишилося 15 кафедр медичного вузу із лабораторіями та аудиторіями.
Після цього створювалася ще багато нових відділень, певні відділення відокремлювалися в самостійні клініки тощо. До слова, у 1996 році медінститут перейменували на медичний університет, а через два роки йому присвоїли ім’я Данила Галицького – першого короля Галицько-Волинської держави.
Фото: Фотографії Старого Львова
